Сестра моя, Аліна, вже давно працює в Італії. Відразу після навчання переїхала і добре там влаштувалася. Має престижну професію і отримує за роботу пристойні гроші.
Бачимося ми рідко, повертатися додому Аліна не збирається. Каже, у нас тут неможливо влаштувати щасливе життя.
Ось кілька тижнів тому ми вперше зустрілися за 2 роки. А якби Аліна не придумала купити квартиру на батьківщині і отримувати пасивний дохід від орендарів, напевно ще стільки ж і не бачилися б.
Я живу скромно. Не бідно, але і не багато. Все-таки виховання трьох дітей забирає досить багато ресурсів. Чоловік тимчасово залишився без роботи, доводиться тягнути все на собі.
А ще й до літньої мамі потрібно регулярно заїжджати в село, щоб допомогти по господарству.
Мама у нас з Аліною – жінка бойова, ніколи про допомогу не просить. Та тільки останнім часом здоров’я почало підводити. Ось я за неї і переживаю, не хочу одну надовго залишати.
Чесно кажучи, від такого темпу життя я зовсім замотана. Просто фізично не встигаю з усім справлятися. Уже кілька разів дзвонила сестрі, щоб поговорити про те, як краще обов’язки розділити. А вона тільки тему переводить, як про маму мова зайде.
Невже можна так спокійно ставитися до того, що рідна матір нездужає? Була б я на її місці, вмить би кинула всі свої справи і полетіла б додому.
А від Алиночки допомоги не дочекаєшся. Жодного разу за всю цю справу сама ні маминим самопочуттям не поцікавилась, ні гроші не відіслала на ліки.
Я вважаю, що сестра чинить не по совісті. Це несправедливо, що вона вільним птахом пурхає по Італії і живе повним життям, а я тут сама з усіма проблемами розбираюся!
Ось як достукатися до сестри?
