Родинні історії

Збираюсь негайно виселяти батьків чоловіка зі своєї квартири, щоб помститися йому

Я вийшла заміж 5 років тому. Ми з чоловіком почали жити у моїй квартирі. А незабаром забрали батьків чоловіка з села і поселили їх в однокімнатній квартирі, яка дісталася мені від батьків. Квартира порожня, і я була не проти, щоб свекри нарешті перебралися в місто.

Однак все це не може так більше продовжуватись. Нещодавно я дізналася, що мій чоловік мені зраджує. Називайте мене будь-яким нехорошим словом, якщо вам так хочеться, але це зроблю. Виставлю свекруху та свекра за поріг і навіть не дам часу знайти нову квартиру!

Ось чому так буває: ти даєш чоловікові все, а він плює тобі в душу замість цього? Я помщуся чоловікові за своє розбите серце! Звичайно, його батьки не винні у тому, як він вчинив зі мною. Але мені начхати! Він запам’ятає цю помсту на все своє життя.

Я повідомила свекруху, що не бажаю більше бачити їх у своїй квартирі. Я розумію, що роблю неправильно. Але мені потрібно це зробити.

Нехай чоловік не думає, що може поводитися зі мною, як із іграшкою. Йому це з рук просто так не зійде. Тепер він дізнається, що таке справедливість!

Звичайно, свекри були в шоці, адже їм немає куди повертатися. Будинок у селі давно проданий, а пенсії не вистачить, щоб винаймати нову квартиру. Але хіба це має мене хвилювати?

Їхній син вчинив підло, і мене більше нічого з ним не пов’язує. От нехай він і розбирається тепер із їхніми проблемами. А я почну здавати квартиру порядним людям!

Подруги стали на мій бік, навіть пропонували свою допомогу:

«Юлю, ні в чому собі не відмовляй. Помста за зраду має бути солодкою».

Я вирішила не залучати у свої проблеми інших людей, хоч було приємно, що мене підтримали. Сестра взагалі пропонувала чоловікові морду набити, але мені його просто шкода.

І чому все сталося саме так? У нас був добрий шлюб. Принаймні мені так здавалося… Невже мужикам просто нудно стає, коли все гаразд? Потрібно більше якоїсь драми та інтриг. Адже я його любила… І, напевно, досі люблю!

Коли чоловік дізнався, що я виганяю його батьків і подаю на розлучення, він почав повзати навколішках і просити про прощення. Невже я схожа на дурну? Шляху назад вже немає! Я більше нікому не дозволю так поводитися зі мною.

Зібрала всі його речі та викинула у вікно. А батькам дала рівно тиждень, щоб вони зібрали свої речі та зникли з моєї квартири. Нехай вимітаються і подякують своєму синочку. І крапка!

Ночами мене відвідує думка, чи не надто жорстоко я вчинила. А потім я згадую, як зі мною обійшовся чоловік, і мене відпускає. Знаю, що не всі мене зрозуміють, але мені байдуже. Кожен має отримати за свої заслуги!

Вам також має сподобатись...