– Привітай мене!
Валентина, яка поралася біля плити в невеликій кухні, де витали аромати свіжоприготованої вечері, підійшла до чоловіка:
– Вітаю, – про всяк випадок, вона поцілувала його. – А що сталося?
– Підписали наказ на підвищення.
– Ура! – закричала жінка і закружляла кімнатою. – Ти мій добувач!
– Це точно, – трохи спантеличено відповів Микита.
– А що тоді такий сумний? – поцікавилася вона в нього.
– Ну, розумієш, підвищення – це круто, але мене посилають на навчання.
– Як посилають?
– В інше місто на цілий місяць, – засмучено відповів чоловік і підійшов до своєї дружини.
– Ой, на місяць – це ж так довго! А тут ніяк?
– Ніяк, – відповів Микита і знову обійняв свою дружину. – Усього лише на місяць, потім стажування, і в мене оклад майже вдвічі збільшується.
– Ого! – потягнула вона, ще раз чмокнула чоловіка в губи.
– Ось тільки, – тут він зам’явся, – Не знаю, як би правильно сказати…
– Ну давай, колись, що сталося?
– Поки я буду вчитися, мій оклад опуститься до тридцяти відсотків.
– Ой!
– А коли я проходитиму стажування, отримуватиму лише п’ятдесят відсотків.
– Ой, – знову вимовила Валентина.
– Зате потім, уявляєш, у мене відразу ж оклад удвічі вищий!
– Це круто, – вимовила жінка і притиснулася до чоловіка. – Але ці два місяці…
Валентина лише півроку тому вийшла заміж за цього чудового чоловіка. Вона закінчила інститут, з місяць відпочила і теж вийшла на роботу, але її оклад поки був невисоким, як зазвичай у початківців, тому її переживання були зрозумілі Микиті.
– Я що-небудь придумаю.
– Так, – відповіла йому дружина. – А як же тоді оренда? У нас же грошей не вистачить…
– Не переживай, я придумаю що-небудь.
За вікном згущувалися сутінки, а у квартирі витав аромат домашнього затишку, змішаний із тривожними думками про майбутні випробування. Стара люстра відкидала м’яке світло на стіни, прикрашені фотографіями щасливих молодят.
Через кілька днів Микита запросив дружину до своєї матері, Любові Степанівни. З нею Валентина вже багато разів зустрічалася. Жінка спокійна, м’яка, можна навіть сказати, поступлива, але все ж таки це свекруха, а не матір, тому завжди ставилася до неї з настороженістю.
– Так так, – вимовила Любов Степанівна, коли син усе розповів. Вона мала на увазі про його підвищення, навчання і те, що оклад його буде мізерним.
– Мамо, ти скажи, що хотіла, – звернувся до неї Микита.
– А я хотіла запропонувати: поки ти навчаєшся, поки у тебе стажування, поживіть у мене.
– Ух ти! – здивувалася такій пропозиції Валентина.
– А що такого? Заощадите. У вас зараз оклади… – і вона показала дулю.
– Це точно, – погодився з нею Микита.
– Твоя кімната простоює, живіть спокійно. Тільки оплачуйте за квартиру, ну і за їжу, і так, по дрібницях.
– Як тобі така ідея? – Микита звернувся до своєї дружини.
Валентина на секунду подумала, хоча чого тут думати – і так було зрозуміло, що це найкращий варіант із того, що був, тому кивнула.
– Ну ось і чудово, завтра переїжджайте. А поки ти вчитимешся, ми всією юрбою, – подивилася на свою невістку й усміхнулася, – з Валентиною будемо муркотіти.
Щойно Микита поїхав, Любов Степанівна пішла на кухню, щоб приготувати обід.
– Давайте я вам допоможу, – запропонувала їй Валентина. Їй хотілося знайти тісніший контакт зі свекрухою.
– На обід у нас будуть смажені биточки та пюре, а для цього, люба, треба купити молоко й масло. Тому одягнися, сходи в магазин. Тільки масло купуй хороше, не дешеве, а то воно… – жінка скривилася, – і молоко теж купуй хороше.
– Добре! – молода жінка побігла одягатися.
А наступного дня ближче до обіду Любов Степанівна зателефонувала Валентині.
– Люба, у нас завтра прання, треба купити порошок, хороший порошок, і обов’язково купуй велику пачку – цей набагато дешевший. Ще купи ополіскувач і антистатик, – діловито проговорила свекруха.
– Обов’язково, – відповіла їй Валентина.
Одразу ж після роботи жінка зайшла в магазин і купила найбільший пакет прального порошку і всього того, що було за списком, продиктованим свекрухою.
Прийшовши додому, вона втомлено опустила свої покупки на підлогу. У передпокій вийшла Любов Степанівна і, задоволена своєю невісткою, віднесла порошок у ванну.
– У суботу прання, – про всяк випадок попередила вона Валентину.
А ввечері зателефонував Микита.
– Привіт, як справи? – запитав він.
– Все добре, – відповіла йому дружина.
– Як із мамою, не сваритися?
– Та ти що, вона мила жінка!
– Я радий, – з полегшенням відповів Микита. Він чудово знав, що таке дві жінки на кухні – це як дві кішки, тому переживав. Однак якщо Валентина каже, що все добре, значить добре.
Через кілька днів Валентина вирішила на вечір приготувати курочку. Після роботи забігла в магазин, купила все необхідне, прийшла додому і, тільки-но перевдяглася, одразу ж пішла на кухню. Свекруха затримувалася. Жінка поглядала на годинник, а потім згадала, що забула купити молоко.
– Ах, нездара! – сплеснула вона руками і, знову переодягнувшись, побігла в магазин.
Коли ж вона повернулася, то почула голоси.
– У нас гості, – заявила Любов Степанівна, – тітка Яна.
– Вітаю, – привіталася дівчина з незнайомою жінкою. – Я молока купила, – і відкривши дверцята холодильника, поклала пакет на полицю. – Не буду заважати.
Уже підходячи до дверей своєї спальні, Віра почула:
– Микитці пощастило з дружиною – уважна, турботлива.
– Так уже, – відповіла тітка Яна.
Валентина посміхнулася. Їй було приємно чути, що свекруха її хвалить. Жінка переодяглася і пішла у ванну. Поспішати нікуди – вона набрала води, лягла і півгодини просто лежала, насолоджуючись спокоєм.
Через якийсь час тітка Яна пішла. Валентина згадала, що ще не вечеряла, швидко витерлася рушником, привела себе до ладу і, зайшовши на кухню, охнула. Від її курочки нічого не залишилося.
– Ти смачно готуєш, – із залу пролунав голос Любові Степанівни.
– Так, – засмучено відповіла дівчина. Вона відкрила полицю, але крім макаронів і гречки там нічого не було.
Жінка взяла телефон і замовила собі з ресторану швидкого приготування вечерю. Уже за півгодини її привезли.
– Ого, – здивувалася свекруха, побачивши контейнер із їжею. – Значить, грошики все-таки є?
– Це не дорожче, ніж самим готувати, – ніби виправдовуючись за марнотратство, відповіла Валентина.
У п’ятницю вранці Любов Степанівна попередила невістку, що в суботу в них буде генеральне прибирання, а для цього треба купити побутову хімію, і жінка простягнула Валентині список.
– Нічого собі! – здивувалася дівчина, але заперечувати не стала – зрештою, вона живе у квартирі свекрухи, і суперечити їй зовсім не хотілося.
У суботу Валентина прокинулася рано, не звикла лежати в ліжку просто так. Встала, зібрала постільну білизну і відразу ж віднесла її на прання.
– Мою теж випери, – попросила її Любов Степанівна.
Завантаживши білизну в пральну машинку і насипавши порошку, молода жінка увімкнула її. Дістала пилосос, швидко вивчила, як він працює, і приступила до прибирання.
Коли ж жінка почала відтирати плями на килимі, Любов Степанівна одяглася і попрямувала до виходу.
– Милочко, я піду, не можу переносити такі запахи, ця хімія мене зводить з розуму, – вимовила вона гидливо.
– Добре-добре, я провітрю потім, – сказала Валентина і продовжила відтирати килим.
Уже до обіду вся квартира блищала. Задоволена своєю роботою Валентина відчинила навстіж вікна і пішла одягатися, сидіти вдома самій їй не цікаво, тому вирішила зайти в гості до подружки.
А ввечері, коли Валентина повернулася додому, Любов Степанівна звернулася до неї:
– Милочко, прошу так пізно не приходь, а то я вся розхвилювалася, уже дев’ята година, а тебе все немає.
Жінка вибачилася, немов була в чомусь винна.
– Ось це треба завтра купити, – і Любов Степанівна простягнула новий список продуктів.
– Ого! – здивувалася Валентина. Тут були соки, і виноград, і персики. – Гаразд,- засмучена тим, що це все коштує вельми дорого, вимовила дівчина і пішла у свою спальню.
Як завжди, одразу після роботи Валентина забігла в магазин, усе купила, прибігла додому і швидко приготувала вечерю.
– Я до подружки! – крикнула молода жінка, звертаючись до Любові Степанівни, яка щойно прийшла.
– Недовго! – попередила її свекруха суворо.
– До дев’ятої години буду, – відповіла дівчина й одразу ж втекла.
А повернувшись додому після гостей, Валентина зайшла на кухню й охнула:
– Оце так! – мимоволі промовила вона. Продукти, які вона купувала, зникли.
– Тітка Люба приходила в гості, – розуміючи, чому дивується невістка, відповіла свекруха.
– Ясно, – засмучено відповіла Валентина. Вона відкрила шафку і стала думати, що зварити – макарони чи гречку. Усе-таки вирішила крупу.
Через два тижні Валентина щаслива прийшла додому і відразу ж заявила:
– Отримала аванс!
– Це добре, – задоволено відповіла Любов Степанівна.
Жінка підійшла до тумбочки, порилася серед паперів, дістала якийсь листок і підійшла до невістки:
– Ось це треба оплатити.
– Що це? – запитала вона.
– Квартплата і комунальні.
Заперечувати Валентина не стала, взяла рахунок і засмучено пішла у свою кімнату. Вона вже завела таблицю з витратами, куди писала нові цифри.
– Я вже у збитках, – зізналася собі дівчина, розуміючи, що проживання у свекрухи їй обходиться дорого. Однак і цього разу Валентина нічого не сказала, вона, активувавши інтернет-банк, закрила рахунок із квартплати.
А через день Любов Степанівна вже за звичкою зателефонувала Валентині і продиктувала список продуктів, які треба купити.
– Прокляття! – ображено вилаялася дівчина. У неї грошей залишилося дуже мало, проте після роботи вона зайшла в магазин і купила все за списком. Прийшовши додому, Валентина сказала, що в неї закінчуються гроші.
– Тоді треба позичити, – спокійно заявила Любов Степанівна, – у мене зарплата тільки п’ятого числа, а сьогодні двадцяте.
– Так, – тихо відповіла дівчина і, поставивши сумки з продуктами, стала їх викладати.
Після того як переодяглася, молода жінка почала готувати вечерю. Через півгодини в гості до Любові Степанівни прийшла тітка Олена. Валентина зітхнула, вона прекрасно вже розуміла, що від тих продуктів, які вона купила, нічого не залишиться, тому, коли приготувала вечерю, поклала її на тарілку і пішла до своєї кімнати.
– А в нас у кімнатах не їдять! – тут же заявила Любов Степанівна.
– Я не хочу вам заважати, – відповіла Валентина з сумною посмішкою і зачинила за собою двері.
Уранці, коли дівчина вже одягалася, свекруха заявила, що кран на кухні не працює.
– Я викликала сантехніка, це коштує грошей.
– Скільки? – приречено запитала Валентина.
– Щонайменше п’ятсот гривень.
– Добре, – скриплячи зубами відповіла жінка і одразу ж перевела гроші на рахунок свекрухи.
Однак коли Валентина прийшла ввечері додому, зайшла на кухню і подивилася на кран, зрозуміла, що нічого сантехнік тут не робив.
– Я постукала по ньому, і він запрацював, – на питальний погляд невістки відповіла Любов Степанівна.
– А гроші? – поцікавилася Валентина.
– Я сходила в перукарню, як тобі?
– Красиво, – навіть не глянувши на зачіску, якою явно пишалася свекруха. – Я ж казала, що в мене грошей уже немає.
– Не засмучуйся через них.
– Добре так говорити, коли є гроші, але в мене їх немає, – і Валентина пішла в кімнату.
Дівчина сіла, дістала свій аркуш із витратами і підвела підсумок: за неповний місяць вона витратила вдвічі більше, ніж якби знімала з Микитою квартиру, включно з продуктами і всілякими дрібницями.
“Жити у свекрухи занадто дорого”.
Несподівано для себе вона заплакала. Що робити, молодиця не знала: завтра Любов Степанівна знову їй дасть список продуктів або ще щось, а вона і так уже взяла кредит у банку, нехай невеликий, але все ж таки кредит. Поміркувавши, Валентина зважилася. Вона встала і, вийшовши в зал, заявила:
– Я з’їжджаю.
– Куди це ти? – стрепенулася Любов Степанівна.
– Я орендую квартиру, – і, секунду помовчавши, додала: – Я з’їжджаю від вас.
Дівчина зайшла в кімнату, дістала валізу і стала складати в неї свої речі. Тут же забігла свекруха і зачинила її:
– Ти нікуди не поїдеш!
– Я доросла людина, не дівчинка, сама вирішую, що робити.
– Я тебе не пущу, – заявила Любов Степанівна, – нікуди ти не поїдеш!
– Поїду, – відповіла їй Валентина.
– Ось чоловік твій повернеться з відрядження, тоді й вирішуйте. А без нього – ні!
Жінка подивилася на свекруху і зрозуміла, що та стоятиме грудьми, але її нізащо не випустить, тому вона не стала з нею сперечатися, прибрала валізу назад.
Побачивши, що невістка не збирається з’їжджати, Любов Степанівна, заспокоївшись, вийшла з кімнати.
А вранці, коли Валентина пішла одягатися, свекруха спеціально зайшла до спальні, щоб переконатися, чи на місці валіза.
І як завжди, ближче до обіду, Любов Степанівна зателефонувала невістці і продиктувала список продуктів. Жінка записала і відключила зв’язок.
Увечері, коли господиня будинку переступила поріг, втягнула носом повітря. Вона відразу ж зрозуміла, що на кухні нічого не готується. Взявши телефон, Любов Степанівна зателефонувала невістці:
– Ти де? Уже скоро дев’ятнадцята година! А в нас вечеря не готова!
– Я не прийду, – холодно відповіла Валентина.
– Що значить не прийдеш? – обурилася свекруха.
– Я зняла квартиру.
– Як?! – крикнула жінка.
– Я вам десятки разів казала, що в мене немає грошей.
– Але ж зарплату ж отримаєш!
– У вас жити дуже дорого, – пояснила невістка. – Я це вам пояснювала багато разів, але ви мене не чули.
– Жаднюга ти! – послідувало обурення.
– Я не жаднюга, просто у вас дуже дорого жити.
– Повертайся! – наказала Любов Степанівна.
– Ні, – також жорстко заявила Валентина.
– І що я скажу синові?
– Так і скажіть: я пішла, бо дорого жити.
– Невдячна, скупа дівка!
Це вперше, коли свекруха обізвала свою невістку.
Валентина зовсім не хотіла сваритися зі свекрухою, ще раз спробувала пояснити, що жити в неї дуже дорого, але Любов Степанівна не змінила своєї думки. Вона вважала невістку невдячною, яка не оцінила її жест надати житло молодій парі, обзивала її скупою, ледачою господинею, яка погано готує. Та й узагалі її син явно помилився, обираючи собі дружину.
Зрештою, висловивши все, що надумала про невістку, Любов Степанівна відключила зв’язок.
Через тиждень Микита повернувся з відрядження. Мати одразу ж привітала сина із закінченням навчання. Холодно посміхнувшись їй, Микита зайшов у спальню. Не кажучи ні слова, він дістав валізу і почав складати свої речі.
– Я тут ні до чого! – відразу ж заявила Любов Степанівна.
Син їй не відповів, він методично складав речі у валізу.
– Ось значить як! – обурилася жінка. – Я вам пішла назустріч, а ти зі мною навіть не розмовляєш!
– Не починай, мамо, – якомога спокійніше відповів їй Микита.
– Спершу вона зробила хвіст трубою і змилася, навіть не подякувавши! А тепер ти!
Склавши речі у валізу, Микита закрив її.
– Це вона все наговорила! – заявила мати, маючи на увазі Валентину.
– Мамо, – звернувся до неї Микита, – ти знала, що в мене зарплати практично не буде, а у Валентини вона крихітна, тільки почала працювати. Ти це знала, – взявши валізу, він пішов до виходу. – Ти запросила нас, щоб заощадити.
– І? – жінка запитально подивилася на свого сина.
– Але замість економії ти стала витягати гроші. Не знаю, навіщо ти зажадала купити цей порошок – у тебе два пакети стоїть у ванній, – почувши ці звинувачення, Любов Степанівна почервоніла.Спеціально для сайту Stories
– Ти знала, що грошей у Валентини немає, і я нічого не залишив, але ти тягнула з неї щодня, вимагаючи купувати продукти, щоб пригощати своїх подружок. Усе, мамо, – Микита махнув рукою.
– Отже, все? – зло запитала Любов Степанівна. – Значить, ось як ти з матір’ю? Це все вона! – і жінка показала рукою на двері, знову ж таки маючи на увазі свою невістку.
– І прошу тебе, мамо, – Микита на секунду зупинився на порозі, – моїй дружині не дзвони і до нас не приходь.
Вийшовши на майданчик, він зачинив за собою двері. Якийсь час Любов Степанівна стояла і думала, що сталося. А потім, як побитий собака завила і, опустивши руки, попленталася в зал.
Теплий весняний вечір опустився на місто. У невеликій орендованій квартирі, обставленій простими, але затишними меблями, Валентина поралася на кухні, готуючи вечерю. Через відчинене вікно долинав шум машин, що проїжджали, і дитячий сміх із найближчого майданчика.
За місяць, як Микиті обіцяли, він отримав підвищення за посадою, а вже за два місяці вони змогли закрити кредит, який брала Валентина для того, щоб жити на квартирі у свекрухи.
– Тепер ми зможемо зняти іншу квартиру, – обіймаючи свого чоловіка, сказала жінка. Її очі світилися радістю, а на губах грала щаслива посмішка.
– А в тебе як успіхи на роботі? – запитав її Микита, сідаючи на краєчок кухонного столу і з любов’ю дивлячись на дружину.
– Во! – і дівчина показала великий палець догори. – Мене теж підвищують! Звісно ж, у мене зарплата не так сильно збільшиться, але все-таки відсотків на п’ятнадцять, а може, навіть на двадцять буде вищою!
– А життя-то налагоджується, – з посмішкою відповів Микита і, нагнувшись, поцілував свою дружину.
За вікном сідало сонце, фарбуючи небо в ніжні рожеві тони. На підвіконні стояли горщики зі щойно политими квітами, наповнюючи повітря свіжістю. Молоде подружжя, яке пройшло через перші сімейні труднощі, з оптимізмом дивилося в майбутнє, яке тепер здавалося їм світлим і багатообіцяючим.Спеціально для сайту Stories
