– Денисе, я сьогодні поїду в центр і хочу з тобою побачитися! У мене до тебе важлива розмова є! – сказала Світлана Валеріївна телефоном своєму молодшому синові.
– А де ми з тобою там побачимося, мамо? Я взагалі-то на роботі цілий день! – відповів їй хлопець,
– Ну ти ж на обід у будь-якому разі підеш! Ось під час обіду давай де-небудь у кафе зустрінемося поруч із твоєю роботою і там поговоримо! – наполягала на своєму мама.
– Я взагалі-то обідаю тут, у нас у конторі! І по кафешках у мене часу розгулювати немає! Ти відразу мені скажи, про що ти зі мною поговорити хочеш? Якщо це знову на тему Віталі, то я пас… Я навіть слухати тебе не стану і час на це витрачати теж не збираюся!
Світлана Валеріївна ненадовго замовкла. Швидко обміркувавши, що слід відповісти синові й виманити його на розмову, сказала:
– Ні, це не з приводу твого старшого брата, синку! Мені потрібно з тобою дещо інше обговорити!
– А інше – це що? Відразу говори, я просто ще хвилин п’ять можу з тобою розмовляти, тож давай викладай, що ти хотіла?!
– Денисе, це не телефонна розмова! Давай я приїду в центр, зателефоную тобі, і ми з тобою зустрінемося і все обговоримо!
– Це точно не з приводу Віталі? Просто якщо ти мене обманюєш, я з тобою взагалі більше зустрічатися не буду! – пообіцяв Денис.
– Ні, кажу ж тобі, тема важлива і не телефонна! Тож давай, я як буду, тебе наберу! У вас там поруч є гарне кафе, там поговоримо, і відразу ж пообідаєш!
– Гаразд! – знехотя відповів Денис матері. – Добре, подзвониш! Тільки, мамо
… – Я тебе зрозуміла, я тебе почула! Усе, Денисе, давай, до зустрічі! – сказала Світлана Валеріївна і відключила розмову.
Денис ще трохи посидів із телефоном біля вуха і тільки через хвилину поклав його на свій робочий стіл. Щось підказувало хлопцеві, що ця розмова буде саме на ту тему, на яку в нього розмовляти ні з матір’ю, ні з будь-ким узагалі не було жодного бажання.
А тема ця була його старшим братом Віталіком, з яким Денис не спілкувався вже понад три роки. І деякий час навіть із матір’ю не спілкувався через те, що трапилося.
Сталося в їхній родині таке. Кілька років тому, коли Денис прийшов з армії і був тільки в пошуках роботи, його старший брат, який теж жив із батьками, поставив йому умову, що якщо він не платитиме йому за проживання, то той просто викине Дениса на вулицю.
Денис думав, що це якийсь жарт, і не сприйняв слова свого двадцятисемирічного брата всерйоз. З роботою у Дениса тоді було дуже важко. Скрізь, де він намагався влаштуватися, був потрібен робочий стаж, і куди б він не звертався з приводу працевлаштування, йому постійно відмовляли.
Йому навіть довелося на деякий час встати на облік у службу зайнятості, сподіваючись, що хоч там йому підберуть щось більш-менш пристойне і з нормальним на перший час заробітком.
Одного разу, коли Денис увечері приїхав додому з підробітка, де він уже другий тиждень підробляв неофіційно вантажником у продуктовому складі, втомлений і голодний, як собака. Його зустрічав біля порога Віталя в трохи не дуже тверезому стані. І погляд у старшого брата був таким, немов Денис йому був винен цілий мільйон.
– Ти за хату-то платити збираєшся? Чи ти думаєш, що ти тут будеш просто так жити? – запитав Віталік у молодшого.
– Ти приколюєшся, чи що? – не вірив словам Віталіка Денис. – Ти зав’язуй уже зловживати! Ти б сам краще на роботу влаштувався! Сам же на шиї у матері й батька сидиш! І з якого переляку я маю тобі щось платити? Ти нічого не переплутав, а, брате?
– Ти, я дивлюся, борзості в армії своїй набрався, а, шмаркач! Так я тобі її зараз швидко приберу!
Денис зціпив зуби, стиснув кулаки і просто проігнорував слова брата. Хоча насправді хотів добряче тому вмазати, та так, щоб усі мізки Віталі розлетілися по передпокою.
Він мовчки роззувся і спробував пройти повз брата до своєї кімнати.
Але Віталі не сподобалося, що молодший брат його раптом просто став ігнорувати.
– Ти оглух чи що, га?! – раптом смикнув брат Дениса за рукав толстовки.
Ден різко обернувся і вискалився на брата.
– Ще хоч раз мене зачепиш, хоч пальцем, я не подивлюся на те, що ти мій брат, на те, що ти старший і більший за мене! Руку прибрав від мене! – рявкнув Денис.
На гучні слова Дениса з вітальні вийшла мама, Світлана Валеріївна.
– Що у вас тут відбувається? Ви вже дорослі чоловіки, а собачитеся між собою, немов вам, як і раніше, років по п’ятнадцять! Досить, хлопці, заспокойтеся вже! – попросила мама обох своїх синів.
– Якщо він ще хоч слово мені скаже проти, я його… – сказав Віталія і штовхнув Дениса, коли той усе ж таки мовчки пішов у свою кімнату.
Це була найбільша помилка старшого брата. У наступні кілька хвилин Денис зігнав на ньому всі свої дитячі й не тільки образи. Усі приниження, усі глузування, усі знущання, через які він пройшов.
Мама бігала навколо і волала на все горло, вона намагалася відтягнути Дениса від Віталіка, але хлопець уперто продовжував вибивати дурь зі свого старшого братика.
Поки Віталік, як і пообіцяв йому Денис, не дійшов до кондиції, в якій не міг не те що поворухнутися, а й звуків, окрім кректання і шипіння, вимовляти не міг.
Тільки тоді він зупинився, а потім спокійно піднявся над братом і пішов у ванну вмиватися, як ні в чому не бувало.
Немов для нього нічого незвичайного і зовсім не сталося.
Світлана Валеріївна трохи пізніше, після того як спробувала привести свого старшого сина до ладу, постукала в кімнату Дениса.
Увійшовши в спальню сина, вона не могла навіть дивитися на нього спокійно. Але поводилася тихо, бо не знала, що від нього можна очікувати. Адже таким вона Дениса ніколи раніше не бачила, і трохи його почала побоюватися. Її молодший син постав перед матір’ю в образі справжнього кровожерливого і холоднокровного звіра.
– Денисе! – сказала йому мама. – Ти навіщо це зробив? Ти навіщо так брата свого рідного понівечив? Ти розумієш хоч, що тобі за це в’язниця світить?!
Денис лише посміхнувся. І, поміркувавши трохи, відповів:
– Ну давай, посади мене! За цього ! Давай, мамо! Адже ти тільки й можеш, що Віталіка свого в одне місце почмокувати, незважаючи на те, що він усе життя наді мною знущається і проходу мені не дає! Давай, що ти чекаєш? Дзвони, викликай поліцію, нехай мене заберуть! Тільки запам’ятай одне: якщо ти мені зараз життя подальше споганиш через це непорозуміння, я, коли звільнюся, я йому на твоїх очах не знаю що зроблю! – заявив на повному серйозі Денис.
– Пішов геть із мого будинку! – скрививши незадоволене обличчя, сказала синові Світлана Валеріївна. – Збирайся, і щоб я тебе тут більше не бачила ніколи! Я не дозволю такому звірові, який готовий своєму рідному братові голову знести, перебувати поруч!
Денис не став сперечатися і не став нічого доводити. Йому знадобилося п’ятнадцять хвилин, щоб зібратися.
Наступні півтора місяця хлопець жив у свого друга і щодня шукав собі роботу, щоб було на що знімати житло.
З матір’ю він не спілкувався з того моменту понад два роки. Поки одного разу йому не зателефонував батько і не сказав, що його мама потрапила в лікарню із серцевим нападом. З батьком Денис так само весь цей час спілкувався, але на прохання прийти назад додому не погоджувався.
За цей час Денис влаштувався на хорошу роботу через знайомих. Зняв квартиру. Познайомився з красивою і доброю дівчиною, з якою вони вже починали планувати весілля, і збирав гроші на своє власне житло.
У лікарні з матір’ю розмова в них склалася не з першого разу. Але зрештою все ж таки склалася. І після цього вони продовжили своє спілкування, щоправда, не часто і здебільшого телефоном. І кілька разів він почув від матері прохання, щоб він нарешті помирився зі своїм братом і допоміг тому влаштуватися в житті.
І коли мама йому зателефонувала і попросила зустрічі в кав’ярні, Денис чомусь одразу ж подумав, що мова знову зайде про Віталіка.
Коли він зустрівся на обідній перерві з матір’ю в кав’ярні, то вона одразу ж виклала на стіл перед ним усі, так би мовити, карти.
– Денисе, я тебе прошу! Ти знаєш, що Віталя хворий, йому потрібне лікування, а в нас із батьком, щоб відправити його в клініку, таких грошей немає! – почала Світлана Валеріївна.
– Я так і думав! Так і знав, що ти знову цю платівку поставиш! – почав нервувати Денис. – Я тобі вже не раз казав! Ні, мамо, не буду я йому допомогати! Це твій улюблений синок, ось сама з ним і розбирайся, і що хочеш роби з ним!
Але на твоєму місці я б його просто викинув на вулицю і не витрачав би на нього свій час і нерви! А все так само продовжуєш носитися з ним, як із маленьким! Бідолаха, куди б подітися.
… – Денисе, я розумію, ти на нього злий! Але мене теж зрозумій, адже це мій син, і я не можу з ним так вчинити, як ти мені радиш!
– Ха-ха! Серйозно? Ти не можеш із ним так вчинити, тому що це твій син? А я тоді тобі хто? Ну, якщо ти мене вигнала з дому, я тоді, виходить, тобі не син зовсім!
– Що ти таке кажеш, Денисе? Ти такий самий син для мене, як і Віталя!
– Та годі?! Щось мені насилу в це віриться! А Віталя твій нехай хоч що з ним буде, я й пальцем у його бік не поворухну! Я тобі вже говорив на цю тему! Так що все, я далі пояснювати тобі нічого не збираюся!
Я можу допомогти тобі, незважаючи на те, що ти зі мною зробила, можу допомогти батькові, якщо йому щось буде потрібно! Але цій істоті, яку ти називаєш моїм братом, ніколи!
Денис піднявся з-за столика і пішов до виходу з кафе, не встигнувши навіть зробити замовлення. Настрою обідати в нього вже не було. Не встиг він дійти до виходу, як мама крикнула йому в спину через увесь зал:
– Якщо ти зараз підеш і не допоможеш своєму братові, то ти просто перестанеш бути для мене сином! Ти мене зрозумів? – озлоблено вимовила вона.
Хлопець повернувся і не став кричати, як вона, через увесь зал і привертати до себе ще більше уваги. Він пішов до матері, нахилився і сказав їй:
– Знаєш, я перестав бути твоїм сином, коли ти мене попросила покинути твій дім! З того самого часу в мене залишився тільки батько! І якби не він, я б досі з тобою не спілкувався! Це він попросив мене помиритися з тобою, він! А якщо ти ставиш мені такі умови, то я з радістю, мамо, просто з радістю їх приймаю! І більше не пиши мені і не дзвони!
У тебе є улюблений синочок, який тебе до інфарктів доводить, от і продовжуй далі няньчитися з ним і в одне місце цілувати! Тому що він улюблений! А я, я продовжу й надалі жити своїм власним життям, в якому немає ні тебе, ні твого Віталіка!
Денис договорив ці слова і покинув кафе. Образа і злість переповнювали хлопця. Якби йому зараз на очі попався його старший братик, він би реально його прибив, не моргнувши й оком. Незважаючи на те, що це могло завдати болю його матері.
Більше Денис ні з матір’ю, ні тим більше зі своїм старшим братом не спілкувався. І навіть коли вони з нареченою вирішили зіграти весілля, на нього він запросив лише батька. Бо знав, що якщо там буде мама, то вона обов’язково йому все зіпсує.
Через кілька років Денис знову приїхав у лікарню до матері, і знову на прохання батька. Цього разу мама потрапила сюди не з серцевим нападом, а з синцями, які організував їй старший і улюблений син. За те, що вона не дала йому грошей.
Денис просто з лікарні хотів поїхати і закінчити колись розпочате. Але батько, зрозумівши його наміри, зупинив сина і сказав, що на Віталіка за те, що він зробив, чекає термін, і що мама нарешті сама зрозуміла, що все життя неправильно виховувала свого старшого й улюбленого синочка. Виявилося, вона сама викликала поліцейських і написала на нього заяву.
А у Дениса, лежачи на лікарняному ліжку, вона тільки зараз попросила за все, що раніше накоїла, вибачення.
