Мої подруги проти мого сімейного щастя. Все через те, що Я заробляю краще, ніж мій коханий. Ми майже одного віку, але працюємо в різних сферах. Я у своєму місті прожила все життя, а він приїхав нещодавно і вчепився в ту роботу, яка дозволяла йому більш-менш нормально жити.
Він живе в скромній орендованій квартирі, а я у власній. Саме ось цей перекос в фінансовому становищі й бентежить моїх подруг . Їм здається, що мене використовують, хоча від будь-якої допомоги хлопець відмовляється.
Познайомилися ми в гостях у мого колеги, а його друга. Він мені одразу сподобався. Ми почали спілкуватися, так і закохалися. Мене ні краплі не бентежило фінансове становище коханого. Ось тільки подружки день у день повторювали одне й те саме.
Спочатку я поблажливо ставилася до їх слів, бо думала, що так вони своє піклування про мене проявляють. Проте чим більше я відмовчувалася у відповідь на їдкі зауваження, то тим більш злісними і зухвалими ставали їхні слова щодо мого кавалера.
Зрештою миритися з постійними плітками та докорами я втомилася, тому вирішила більше з подругами не спілкуватися. Навіщо це все мені? Навіщо мені цей негатив? Я поки що можу дати собі ладу. Коли мій обранець зробив мені пропозицію, то звісно погодилася.
Звичайно, уїдливих подружок я на весілля не буду запрошувати. Вони і так весь час поливали брудом нареченого. Та й про яку дружбу йдеться з таким ставленням. Не можна назвати друзями тих, з ким не хочеться розділити радість.
Правда, готуючись до весілля, почала сумніватися. Може й не треб а рубити з плеча? Чи правильно я вчинила щодо своїх подруг? Може варто було прислухатися до їх слів подруг, а не кидатися у вир з головою? Чи все ж таки прагматизму у коханні немає місця?
