Коли мені було зовсім мало років, моя мама розійшлася з батьком і заміж, до речі, так і не вийшла.
Батько лишив мене, коли мені було всього 9 років, а мати, розуміючи що краще не буде відганяла від себе всіх кавалерів.
Ну звісно мама подала на батька заяву на стягнення аліментів. Мені іноді здається, що це була навіть не спроба допомогти собі фінансово, облегшити життя, як можливість насолити батькові по повній програмі.
Звісно правда була на боці мами, адже вона виховує дитину, тому аліменти присудили. Та разом з тим масштаби жадібності дійшли до того, що він з хорошої роботи пішов, аби не допомагати нам і не віддавати частину коштів.
Потім, зовсім скоро тато завів ще одну дружину і дитину, але не написав себе навіть в свідоцтво, дали сину прізвище дідуся по маминій лінії.
А майно тато записав на нову жінку, щоб не довели Боже мені щось перепало. Мама моя рано пішла з життя, але до тих пір якісь копійки в рахунок аліментів я мала.
Тут я виросла, знайшла роботу вже, сім’єю почала обзаводитися. А на порозі він, тато.
Почав щось розповідати про те, що він теж має право подати на аліменти, тому що мене він утримував.
Просив впустити його, А куди, у нас на п’ятьох 2 кімнати і так. В одній ми з чоловіком і дитиною, в іншій сім’я чоловіка.
Та на якийсь час впустила. Потім виявилося, що жінка мого батька його з дому випхла, от він тепер ледь не безхатько. То мало того, батько вживав, і чоловіка підсадив на це.
В результаті терпіння моє луснуло і вигнала я чоловіка, як моя мама колись батька. Тільки на аліменти не подаватиму, не хочу щоб сину теж колись щастя таке привалило.
