Мій син довго не міг знайти пару. І я ніколи не могла зрозуміти чому. Ще в школі він зіткнувся з проблемою з дівчатками. Довго спілкувався з ними телефоном, водив у кіно, але вони не відповідали йому взаємністю. Як гірко мені було вислуховувати його одкровення. Він хороший, чесний хлопчик.
Але красуні, як відомо, люблять інших. Будучи вже дорослим, син вирішив жити окремо. Знайшов начебто непогану роботу і домігся успіхів. Там познайомився з дівчиною, слово за слово вони сходили на кілька побачень. Вона йому дуже сподобалася, але в них теж нічого не вийшло.
Панянка хотіла, щоб у її чоловіка обов’язково була іномарка, квартира в центрі і все інше. Дівиці зараз стали жадібними і розважливими. Потім була ще одна. Симпатична, з дитиною. Вона не скаржилася на те, що в сина немає свого авто. Чудово почувалася в громадському транспорті.
При цьому радила моєму сину, де і як можна заощадити. Врівноважена жінка, ми з нею навіть бачилися кілька разів. Але, звісно ж, усе це були пусте. У неї вже була дитина, яка знала свого тата, а мій син для неї був просто “чужим дядьком”.
Та й жінка ця ніколи б не змогла полюбити жодного чоловіка сильніше за сина, а значить, нічим хорошим би це не скінчилося. Я знаю це чудово. Вона хороша людина, але, на жаль, нам із нею було не по дорозі. Потім сина почалися якісь труднощі з роботою, і він абсолютно пішов у себе.
Зі мною практично не спілкувався, про створення сім’ї навіть не думав. Ну, звісно, він же чоловік, і йому треба було думати про кар’єру. У цьому немає нічого поганого. Хоча, як мама, я розуміла, що його вік уже підходить до тієї позначки, коли терміново час заводити сім’ю.
Я стримувала себе і нічого не говорила. І ось нарешті прекрасні новини! У 41 рік він одружується! Я була у нестямі від щастя. Його обраниця родом із невеликого містечка. Розумна, енергійна, симпатична. У мене на неї були найбільші надії.
Я познайомилася з її мамою, дізналася від неї багато цікавого про невістку. Загалом, нарешті моє серце заспокоїлося. На жаль, ненадовго. Звісно ж, я продовжувала спілкуватися з сином, і його розповіді насторожували мене з кожним разом дедалі сильніше. То вона на вихідних потягне його по магазинах.
Ні, щоб залишитися вдома і як слід відпочити. Вона ремонт затіває і змушує чоловіка їхати з нею, купувати клей, шпалери і ще якусь дурню. Ну справді, сама б хіба не впоралася? Далі – більше. У неї мати прихворіла. Так вона сама до неї їхати відмовилася. Тільки з моїм сином.
Та ще й гостинців набрала недешевих. А він там яким боком? Це ж твоя мати, тобі й доглядати за нею! А ні, тільки з чоловіком, і все тут. Після роботи він змушений не відновлювати сили, як раніше, а йти з нею в парк на прогулянку, або ходити по магазинах.
Мабуть, робота їй легше дається, може, вона там взагалі ні чорта не робить. Я якось спробувала провести з нею бесіду. Про те, що не можна так байдуже ставитися до власного чоловіка, а вона мені відповіла, що сама знає, як їй бути. Ба більше, це вона ще як слід навіть не починала за нього братися.
Адже в них мають бути сім’я, діти, а він поки що абсолютно до цього не готовий. Я, як це почула, у мене аж в очах потемніло. Слова самі полізли назовні. Я запитала, а дружина йому на що, раз пішла така справа? Мужик гроші заробляє. Навіщо йому ще й поїздки до мами або походи по магазинах?
Це не чоловіча справа абсолютно. Хто вона взагалі така, що встановлює свої правила? Загалом, я розлютилася. Але вважаю свої слова виправданими. Деяким потрібно час від часу вказувати їхнє місце. Через тиждень до мене зателефонував син і вперше в житті на мене накричав.
“Друга половинка” розбовтала йому все. Ба більше, мені здається, вона ще й прикрасила. Тепер вона каже, що не хоче зі мною бачитися, спілкуватися і чути про мене. Інакше погрожує розлученням, а це вже серйозна заява. Тепер мені, до всього іншого, треба ще й прийти вибачатися.
З розумінням і повагою ставитися до рішень мого дорослого сина. Це не я придумала, це він мені таке наплів. Відомо, за чиєю наводкою. Відтепер я маю бути просто звичайною мамою, яка лише посміхається і ніяк не заважає їхньому сімейному життю. І знаєте що? Я так і зроблю.
Заради своєї дитини я піду на все, аби їй було добре. Адже якщо через мене він знову розійдеться з жінкою, боюся, нічим хорошим це не закінчиться. Щодня я думаю, як він там. Кидаюся дзвонити до нього по десять разів на день, але щоразу величезним зусиллям волі себе стримую.
Мені здається, що чим більше моя невістка має влади над моїм сином, тим менше мені залишається жити на цьому світі. Мені білий світ не милий! Але я терпітиму, аби в нього все було добре, аби побачити онуків. Тоді вже я вважатиму себе людиною, яка прожила життя не даремно.
