Коли я познайомилася зі своїм другим чоловіком Олегом, він жив з батьками та собакою.
У мене була дитина від першого шлюбу, син Максим. На той час йому було 2 рочки.
Через кілька місяців знайомства ми вирішили жити разом і він одразу сказав, що собака житиме з нами.
Її звали Айза, породи такса. На той момент їй було 8 років. Я розуміла, що вона була вихована в сім’ї без дітей, і дуже переживала, як вона поводитиметься з дитиною коли він захоче її погладити,або пограти.
Ми забрали Айзу до себе, і все начебто було нічого, але коли чоловік поїхав у відрядження вона почала показувати характер. Мене порядком це напружувало. Я набрала свекрусі:
– Тітка Людо, приїдьте в гості, давайте щось вирішимо з собакою. – Одразу сказала я.
– Так добре, – відповіла вона неохоче, – забігу як буде час.
У результаті знайшла вона час лише за тиждень.
Айза звичайно рада була бачити свекруху, стрибала і . Максим теж підійшов обійнятися з Людою (так він її називав) і в цей момент собака почав злісно гарчати.
Максим дуже злякався і розплакався. І в цей же момент я вирішила, що Айза повернеться до себе додому.
Я зателефонувала чоловікові:
– Олег, Айза гарчить на Максима.
– Не треба було її чіпати і дошкуляти. – Строго відповів він.
– Вона швидше за все приревнувала Максима, до твоєї мами.
– Не може такого бути, – далі на підвищених тонах відповідав він мені.
– Я вирішила, що вона поїде з твоєю мамою додому.- Рішуче сказала я.
– Роби що хочеш, – відповів він грубо і кинув слухавку.
Моє рішення було остаточним. Я не хотіла жити в цьому страху, що собака будь-якої миті може кинутися.
Наше подальше спілкування з чоловіком до його приїзду з відрядження було натягнутим.
І ось через 2 тижні приїхав Олег.
Ми сідаємо вечеряти і він заговорив на тему Айзи.
– Ти мене позбавила вважай моєї дитини, яку я виховував, виходить я її зрадив.
Я йому спробувала пояснити свою позицію, але він навіть слухати не хотів.
– Ти просто не хочеш відповідати за неї. -продовжував Олег у тому ж дусі.
– При чому тут відповідальність, я люблю собак і ти це знаєш. Але я боюсь за свою дитину. А Айзі, мені здається ,навіть краще жити там, де вона звикла. – продовжила я стояти на своєму.
– Тобі здається, їй буде краще зі мною, з її господарем.
– Але ж ти постійно у відрядженнях, а я вдома з дитиною і з нею. Я навіть боюся відійти в іншу кімнату, на кухню, наприклад, коли Айза з Максимом разом.
– Я тебе почув, -злісно відповів він. Ніколи тобі цього не пробачу.
Чесно кажучи, я його зовсім не розуміла. Чому він так вирішив, адже мені здавалося я все правильно зробила. Образа за слова причаїлася всередині мене.
Через рік у нас народилася донечка Ліза. Мою голову не переставали відвідувати думки про те, як би було якби Айза далі жила з нами. Перші кроки Лізи, і інтерес до тварини.
Страшно…
Через 2 роки свекруха вирішила поїхати до Польщі на заробітки разом із чоловіком. Як тільки я це дізналася, відразу запитала:
– А собака?
Вона з повною впевненістю мені відповіла, що зробить документи і забере її із собою. Чомусь я відразу зрозуміла, що вона хитрує.
– Ви ж поїдете через 2 тижні? Правильно? Запитала я.
– Так, все вірно.
– Так у неї ж немає ні щеплень, ні паспорта, як ви її вивезете? – Здивувалася я.
– Я все зроблю, не хвилюйся. Я розумію, що тобі буде складно з дітьми, та ще й з собакою. – З упевненістю відповіла вона.
Я заспокоїлася, але виявилося даремно.
Через тиждень коли чоловік був у черговому відрядженні, він подзвонив і повідомив мені, що мама привезе мені Айзу.
Сказати що я була в шоці, нічого не сказати, адже свекруха мене переконала в тому, що вона все зробить. А в результаті вона просто зателефонувала синові і поставила перед фактом.
Адже відповідальність вся на мені. І знову ж маленька Ліза і собака.
Я розуміла, що інших варіантів у мене немає. Скажу одразу, що своє ставлення до свекрухи я змінила. Вона так запевняла мене ,що все вирішить, хоча я ж розуміла,це неможливо за такий короткий термін.
Як то вона не красиво вчинила, про те що вона їде на заробітки першою сказала мені, а потім своєму синові, а за собаку вирішила сказати йому, а мені ні слова.
Настав день Х. Привезла вона Айзу , бачучи, що я незадоволена, не особливо ми й говорили. І тітка Люда благополучно поїхала.
Звичайно ж собака показувала мені своє невдоволення .Розуміла ,що знов її покинули. Гадила де тільки можна .Постіль ,килим, дитячі іграшки.
Вимиваючи все це, я плакала.
Повернувся чоловік, і все більш-менш устаканилося. Все ж таки Олег її господар.
Щоразу мені нагадував , що я тоді віддала Айзу. І яка я не така,що так вчинила.
Але трапилося те, чого я найбільше боялася.
Ситуація повторилася тільки тепер з Лізою.
Але віддавати собаку вже не було кому, адже мама поїхала, на невизначений термін. Я постійно була на нервах. Просила дітей не чіпати її.
За нею повністю доглядала я: годувала, вигулювала, купала. І коли вона захворіла, возила її до лікаря, сама робила уколи .
Через 2 роки Айзи не стало. Але осад у мене залишився, і за ті слова чоловіка, і за те, що так повела себе свекруха. Адже я не просто так не хотіла, щоб Айза з нами не жила.
Доросла собака з своїм характером, видно було, що вона не любила дітей.