Я виросла в невеликому місті, в хорошій родині, завжди добре вчилася і подавала величезні надії. Мене вважали найобдарованішою дитиною і пророкували велике майбутнє. Я не стала йти далі в 11-й клас і вступила на режисерський факультет.
Там я відразу стала лідером і налаштувалася на революцію у світі мистецтва. Досить високий інтелект, хороші фізичні дані та вогняна експресивність притягували до мене людей як магніт, налаштовували викладачів, і я вже не сумнівалася у власній неперевершеності та незламності.
Але всі ці старання природи і батьків притягували не завжди хороших людей. Одного з холодних осінніх вечорів на мене звернув увагу чоловік, який згодом став головним нічним кошмаром. Це був дорослий чоловік, із приємною посмішкою і вкрадливим оксамитовим голосом.
Але щось у ньому насторожувало і кидало в тремтіння, як від образу класичного голлівудського маніяка. Того вечора мій розум відключився, і я прийшла до тями тільки через досить довгий час, через півроку. Ні, зі мною нічого протизаконного не робили.
Як мені пояснили пізніше обізнані люди – я стала жертвою гіпнозу. За ті півроку моє життя зазнало незворотних змін. Для початку я була ізольована від рідної домівки, він заборонив мені приїжджати до мами, і я тоді його слухалася, хоча й не розуміла чому.
І моя мама таким же дивним чином не була проти того, що з її донькою хоче одружитися чоловік, на 10 років молодший за неї саму. Другим кроком була заборона вчитися. Я мала весь час присвячувати тільки йому і його бажанням. І я слухалася.
За цей час із перших позицій на потоці я скотилася в самі нетрі, в гущу людей недалеких і взагалі випадково потрапили на режисуру. Він знайшов мені місце продавця в магазині і сказав, що так у мене буде стабільний постійний заробіток, адже все життя хтось працює, так і я зможу.
Мені було сказано, що це нормально – заради коханих людей відмовлятися від своїх бажань і мрій, адже я його люблю. І я запам’ятала ще одну річ, до якої мала звикнути – я його люблю. Третім кроком була зачистка мого оточення. У мене не повинно було бути друзів і знайомих, тільки він.
Я більше не читала, ні з ким не спілкувалася, перестала стежити за собою і впала в якийсь сон. Найстрашніше в тому, що я все пам’ятаю. Я пам’ятаю, як не могла чинити опір, як щось усередині кричало і намагалося в якісь хвилини повернути мене до життя, але не виходило.
Я знову вчила нові правила і з усім погоджувалася, але одного прекрасного дня все обірвалося. Я ще сяк-так трималася на навчанні і готувалася до відрахування, мені вирішили дати ще один шанс і відправили допомагати в організації міського свята.
Величезний майданчик, музика, море людей і емоцій. І ось наприкінці вечора я стою в коридорі й не відчуваю тіла, не розумію хто я і що тут роблю. Півгодини в туалеті сидячи на підлозі, я згадувала все, що відбувалося. Ридаючи, і ледве стримуючи напади нудоти, я вибігла на свіже повітря, голову розривала мігрень.
Того вечора я повернулася в рідну домівку. Так добре мені не було ніколи. Важко було пам’ятати всі свої приниження і розпад, важко було не відчувати презирства і жалю до себе. Темна тиха квартира, оксамитовий голос, повна покірність, не моє життя і не моя воля.
Близько місяця я не виходила з кімнати, спала, робила перерви на туалет і ридання, ніяка їжа не лізла. Я могла годинами сидіти у ванні і все одно не могла змити з себе того, що мій перший чоловік був ВІН. Усе моє єство відкидало цю реальність, я божеволіла і молила весь всесвіт, щоб це був сон.
Через місяць я повернулася на навчання і в перший тиждень повернула всі позиції і закрила хвости, знову набирала сили. Із приємним здивуванням виявила в себе здатність запам’ятовувати величезний обсяг даних, і мені стали не потрібні конспекти та щоденники.
Ще за тиждень я зважилася їхати до нього у квартиру і забрати свої речі. Я збирала речі, слухала його оксамитові заспокійливі промови і внутрішньо раділа, що більше немає його влади наді мною. Коли Він зрозумів, що більше я не піддаюся, то стався вибух.
Він почав усе ламати й трощити, кричати й бити мене. Я втекла. Ще через якийсь час я з’ясувала, що в нього на той момент було кілька дівчат і жінок, діти, для кожної своя історія і метод приспання. З точки зору закону він чистий і охайний.
З погляду людської звичної моралі – зло у плоті, що заслуговує на найгірше покарання. Далі виявилося, що я вагітна і вже майже третій місяць. Як людина з амбіціями і жирною часткою сорому перед соціумом я хотіла позбутися дитини, я хотіла забути все це і робити кар’єру.
Мені було соромно і страшно народжувати дитину без батька. Батько дитини не заперечував, він так само посміхався і повторював “Нічого страшного”. Мене досі іноді пересмикує, коли я згадую цю посмішку. Було вирішено заплатити “на лапу” головному лікарю і все б закінчилося.
Усю ніч перед цим я ридала і задихалася від думки, що зможу вбити свою дитину, від кого б вона не була. І вранці я нікуди не пішла. Я встала з посмішкою і повною упевненістю в собі, спокійно зробила сніданок і ввімкнула улюблену передачу про авторське кіно.
Влетіла мама і почала кричати, що ростити дитину я буду одна і невідомо хто народиться, від того психопата. Того дня я так само сповістила всіх родичів і знайомих про намір народжувати. Від мене відвернулися практично всі. На навчанні я бачила лише нетямущі й перелякані погляди.
Удома панувало мовчання і жалоба за життям доньки, що не відбулося. Я народила, зараз моєму синові майже 2 роки. Це чудовий здоровий малюк, який стер усе минуле і подарував мені нове життя. Ми подарували нове життя одне одному.
У мене багато нових друзів, нове навчання, дві роботи, все налагодилося з мамою, я стала тільки сильнішою і кращою. Мій єдиний і неповторний чоловік – мій син. Ті люди, які радили мені його позбутися і всю вагітність вселяли в мене дисгармонію і страх, зараз радять знайти нового чоловіка.
На жаль, я не можу не контактувати з ними зовсім, ми працюємо в одній сфері розваг і свят у доволі невеликому місті. Я нікому не мщу і не ображаюся, я просто злегка посміхаюся і внутрішньо сумую за їхніми низькими і мізерними душами.
Батько дитини не проявляє себе і давно знайшов більш підходящу дівчину на роль беззастережного раба. Для всіх навколо я звичайна мати-одиначка. Всю правду і всю глибину моєї трагедії не знає ніхто, це неможливо передати словами. Часом нестерпно соромно навіть намагатися розповісти комусь.
Раптом вважатимуть божевільною або безнадійно слабкою і безвольною, але я точно знаю, що я не така. Нікому не дозволяйте залізти у вашу голову, розпізнавайте непорядних людей і не підпускайте до себе. Знайдіть сили воскреснути і всупереч усьому просто жити.
