Я дуже погана мати. Мені сподобався її обранець і я йому здається теж. Річ у тім, що він набагато старший за мою дочку. За віком він мені до пари, а не їй. Зі своїм чоловіком я розійшлася, як донечці було років 15. Ми просто зрозуміли, що не маємо нічого спільного, том вирішили жити своє життя окремо.
Чоловік, як і годиться, утримував мене та дитину, хоча я мала роботу. Жили ми досить щасливо, нічого не потребували. З дитиною я з малечку займалася, тому вона в мене розвинена у багатьох сферах. Її батько людина не погана, але він крім роботи нічого й знати не хотів.
Донечка дуже добре закінчила школу, вступила до інституту, де теж показала гарні результати у навчанні. Подавала великі надії. Крім того, вона знайшла собі підробіток в офісі. Хороша практика для майбутнього бухгалтера.
Десь через півроку вона мене спантеличила зізнанням, що закохана у свого керівника. На диво, він відповів взаємністю, що не могло мене не тішити. Я була впевнена, що там просто молодий хлопчина, якого призначили на хорошу посаду, а значить має бути перспективним та добре зароблятиме. А мені що треба? Щоб дочка була щаслива та не знала злиднів.
У день знайомства я заціпеніла, коли побачила обранця своєї дочки, якій й 30 не було. Виявилося, що це дуже імпозантний сивий та дуже галантний чоловік. На вигляд йому було трохи за 55 – на рік старший за мене. Одягався він строго, просто, але зі смаком.
Той вечір пройшов незабутньо. Ми розмовляли, веселились, співали пісні. Дуже добре проводили час. Правда, дочки наче й не було. Вона весь вечір дивилася в телефон, поки я розважала її обранця. Потім я зрозуміла, що їй просто немає про що з нами говорити. Не могла вона підтримати розмову з таким дорослим чоловіком
Її керівник навіть допоміг мені прибрати після вечері. Він мені ну дуже сподобався, але не як пара для моєї донечки, якби це не було прикро. А потім почалися дива. Чоловік почав дзвонив мені, пропонував допомогу, то в театр запрошував. Звичайно ж, я розумію до чого йде.
Не можу ні на що наважитися. Я люблю свою дочку і бажаю їй всього найкращого. Але невже чоловік моєї мрії — це найкраща партія для неї? Вона навіть не знає, чим зацікавити нареченого. Як мені бути, пожертвувати своїми стосунками з дочкою чи спостерігати, як у майбутньому руйнуватиметься її шлюб із моєю мрією?
