— Не плач, Софіє, досить, — втішала бабуся, — Ну, коли злишся, чого тільки не скажеш?!
— Ні, бабусю, він не злився. Він сказав це цілком серйозно.
…Софія та Денис познайомилися в черзі біля каси в супермаркеті. У Софії порвався пакет, щойно складені покупки розсипалися по підлозі, а Денис запропонував свою допомогу. Взагалі-то Софія на той момент зустрічалася з іншим хлопцем, з рідкісним ім’ям Гордій.
Стосунки тривали кілька місяців. Молодих людей познайомили друзі. Спеціально підлаштували.
Якось на вечірці подружки Софії щось наробили з її телефоном, який вона необачно залишила без нагляду на кілька хвилин на святковому столі. Він наглухо заблокувався і відмовлявся вмикатися, Софія почала журитися з цього приводу, а тут Гордій — взяв і допоміг.
Він працював у майстерні з ремонту телефонів і знав багато «фішок». Власне, і те, як довести телефон до такого стану, колись розповідав теж він, подружки запам’ятали і влаштували такий фокус нічого не підозрюючій Софії.
Хлопець оживив телефон, чим викликав безмежну вдячність у дівчини. Завязалася розмова.
Софія з тих дівчат, які на перше місце в житті ставлять навчання, кар’єру, саморозвиток, досягнення цілей і Бог знає що ще, а ось всякі «гулянки» та побачення в їхній щільний графік не вписуються. Якось не до цього все, ніколи.
Так і Софіч. Вчилася, старалася. Потім шукала роботу. Знайшла, влаштувалася. Знову старається, впевнено націлилася на хорошу кар’єру. Уже є успіхи.
А подружки за цей час змінили кілька хлопців, хтось вискочив заміж, одна навіть встигла розлучитися, а Софія все ще самотня. З боку може здатися, що вона «грає роль» холодної красуні, такої собі неприступної снігової королеви. Але це не так.
Правда в цьому лише те, що Софія — красуня, а решта пояснюється просто: Софія не вміє відпочивати і ніколи не перестає думати про роботу, навіть сидячи за святковим столом, у її голові зріє черговий проєкт або бізнес-план, тому прекрасне доглянуте личко дівчини виглядає таким серйозним.
Гордій — хлопець флегматичний, спокійний, теж любить посидіти в задумі. Дівчата вирішили, що він і Софія чудово порозуміються, ось і познайомили їх.
Вони порозумілися. Тільки далі дружби у них справа не пішла. Зрідка зустрічалися, ходили кудись разом. Гордій дарував їй милі подарунки, іноді квіти. Дзвонив, запрошував на прогулянки. Правда, Софія часто відмовлялася, посилаючись на зайнятість.
Вони жили вдвох із бабусею. Мама виховувала її без батька, Софія навіть нічого про нього не знає. Десь були фотографії, але коли вона підросла і почала задавати питання, бабуся сховала все, що було пов’язано з батьком Софії, а може, навіть викинула.
А мама взагалі не любила говорити на цю тему. Вона активно намагалася влаштувати особисте життя. І коли Софії виповнилося п’ятнадцять років, мама познайомилася з іноземцем. Через рік вона вийшла за нього заміж і поїхала до нього жити. Так Софія й залишилася з бабусею.
Бабуся дуже переживала, що у Софії немає ніякого «хлопця». Вона делікатно, а потім уже й не дуже, говорила й натякала на це. Але Софія відмахувалася.
А потім, коли з’явився Гордій, бабуся заспокоїлася. Вона почала сподіватися, що у онуки все складеться. Тому й продовжувала Софія ні до чого не зобов’язуючі стосунки з ним. Так їй було спокійніше, бо бабуся більше не ставила тих питань, на які у неї не було відповідей.
Денис підкорив Софію. Він виявився дуже романтичним. Він був цілком самостійним і перспективним хлопцем, що теж зіграло для дівчини важливу роль — вона це цінувала.
Денис жив окремо від батьків у своїй квартирі, мав гарну машину і взагалі добре заробляв, тому міг собі дозволити замовити та надіслати Софії додому кошик квітів або дорогі солодощі.
Ще він був дуже чемним, чим остаточно підкупив і бабусю. Приносячи Софії величезну коробку цукерок, він не забував подарувати невелику коробочку і бабусі.
І на 8 березня, коли заїхав за дівчиною, щоб відвезти її в ресторан, то, піднявшись у квартиру, вручив квіти не тільки Софії. Букет дістався і бабусі. Словом, він красиво залицявся.
Період цукерок і букетів швидко перейшов у більш серйозні стосунки. Гордію дівчина зателефонувала і чесно сказала, що зустрічається з іншим, і той більше не дзвонив.
Софія переїхала жити до Дениса. Справи йшли повним ходом до весілля. Молоді люди добре заробляли і запланували розкішне свято.
Софія, звичайно, залишалася такою ж діловою та зайнятою, але в її житті з’явилися й інші речі, яким вона почала надавати значення.
Скажи їй пару років тому, вона б не повірила, що з захопленням обиратиме собі весільне вбрання. Зазвичай вона пирхала і казала, що не можна надавати такого значення дрібницям. У житті є більш серйозні справи, про які слід думати.
«Усе має свій час», — мудро міркувала дівчина. — «І це торкнулося й мене. Ось я й не думала ніколи…» Вона посміхалася, уявляючи захоплення в очах коханого, коли він побачить її в цьому прекрасному вбранні.
Бабуся багато розповідала про те, що і як слід робити за старими традиціями. Вона казала, що до весілля наречений не повинен бачити наречену у весільному вбранні. Тому Софіч обирала його таємно від Дениса…
Приємні клопоти залишилися позаду, і ось у призначений день вони стояли поруч на церемонії та слухали урочисту промову реєстратора.
Бабуся раз у раз витирала сльози, що наверталися на очі. Вона була щаслива за онуку. Батьки Дениса теж раділи. Софія їм сподобалася.
Весілля пройшло чудово. Після церемонії молодята полетіли на три дні у весільну подорож. Потім життя поступово увійшло у звичну колію. Вони, як і раніше, багато й старанно працювали, проте намагалися більше проводити часу разом.
Денис продовжував підтримувати романтичну атмосферу. Як і раніше, балував Софію милими подарунками та квітами. Іноді вони їздили на вечерю в ресторан.
Через деякий час Денис почав говорити про планування дитини. Йому дуже хотілося, щоб народився син, спадкоємець. Софії думка про вагіт..сть приносила певне сум’яття.
Вона ніяк не могла уявити, що кине роботу на такий довгий час. Їй здавалося, що все, що вона ретельно будувала протягом попередніх років, може опинитися під загрозою. Вона, як могла, відтягувала «дитячу тему».
Бабуся теж весь час питала про правнуків, мовляв, коли ж? Адже минуло вже більше року після весілля. А Софія зізнавалася їй, що не готова до народження дитини.
Ось здається їй, що не зараз, ну трохи пізніше. Бабуся хитала головою і казала, що раз, мовляв, чоловік так хоче, якось неправильно вже відтягувати цей момент. Це не добре. Навіщо вносити розбіжності? А потім жінка може раніше вийти з декрету, ніхто ж не змушує три роки сидіти.
— Наймеш няню, зрештою. Що тебе так лякає? — запитала бабуся.
Подумала-подумала Софія і погодилася.
Завагі..іла легко. І всі дев’ять місяців ходила посміхалася і була щаслива.
Народилася дитина, дівчинка. Денис пожартував, що, мовляв, скоро доведеться ще постаратися, адже його мрія не здійснилася, він же хотів сина.
Софія не підтримала веселий настрій чоловіка. Їй було важко. Дочка погано їла, погано спала. Софія виснажувалася. А найголовніше, що тепер її життя докорінно змінилося. Вона звикла повністю віддаватися роботі, бути енергійною, діяльною. У неї завжди було багато ідей і планів.
А тепер життя Софії ніби зависло. Енергія кипіла в ній і не знаходила виходу. Догляд за малечею її не захоплював. Вона часто прагнула робити ще щось. Хоча б по дому або за комп’ютером.
Софія знайшла підробіток в інтернеті й потихеньку працювала, старалася. Але донька не дуже давала займатися цими справами.
Софія ставала дратівливою. Чоловік, який досі дбав про неї й намагався чимось радувати щодня, зовсім перестав це робити. Вони більше не ходили в жодні ресторани.
«Але хоча б квіти можна було подарувати? Хоч одну квіточку? — дивувалася про себе Софія, заколисуючи малечу, — Або купити шоколадку? Просто, як знак уваги. Він вирішив, що мені це більше не потрібно? Якось різко все припинилося…»
І ще одна річ не давала їй спокою. Софія зрозуміла, що нікому не зможе довірити свою дитину. Навіть няні. Вона ніяк не могла цього уявити. Незважаючи на труднощі, з якими вона стикалася, Софія навіть не думала виходити на роботу, бо хвилювалася за дитину. Це було замкнене коло.
А Денису взагалі були байдужі всі метання і переживання дружини. Відразу розчарувавшись у тому, що народився не син, він майже не брав участі в догляді за малечею.
Більше того, всі спроби Софії донести до нього, що їхнє життя сильно змінилося, що їй не вистачає любові, уваги та турботи, закінчилися нерозумінням з боку Дениса. Він знизав плечима і сказав, що в ресторан, мовляв, не підеш же тепер з маленькою дитиною. І нікуди не поїдеш.
Можна взяти з собою, звичайно, але це ж не відпочинок буде… Договорилися до того, що роздратована втомою і недосипом Софія заявила, що вона так більше не може, в такому режимі. Що відчуває себе кріпосною селянкою, годувальницею. Що їй погано, що вона може й не витримати.
Денис вислухав усе це, здивовано піднявши ліву брову, потім подивився на неї глузливо і сказав:
— Та куди ти тепер подінешся! З дитиною!
Софія роззявила рота від подиву й обурення, не в силах підібрати слів, але тут заплакала донька, і їй довелося терміново бігти її годувати й заколисувати.
Жінка проплакала цілий день. Після тієї розмови вона оголосила Денису бойкот. Вона вже давно спала разом із малечею в дитячій. Так було зручніше годувати й заколисувати, якщо та розплачеться: адже для цього не треба було бігти з іншої кімнати.
А тут Софія перестала готувати й зовсім не розмовляла з Денисом. Той зрозумів, що перегнув палицю, і спробував помиритися з дружиною.
Однак розмова призвела до ще більшої сварки. Денис знову сказав те, що вважав правильним: що Софія, справді, нікуди тепер не дінеться. Чого вона так на нього накинулася? Кому потрібна жінка з дитиною? Скільки таких самотніх? Хто їх потім забирає заміж? Тож сиди, мовляв, дорога, і не ворушися.
— А ще сина ти мені колись обіцяла. Ось твої жіночі обов’язки. План, так би мовити, на п’ятирічку. Про що тобі ще думати? Я про тебе дбаю, працюю, приношу гроші. Що тобі ще потрібно? Не розумію.
«Любов. Мені потрібна любов. І колишні почуття. А їх, схоже, більше немає», — подумала Софія, а вголос сказала:
— Я йду.
Денис услід за нею лише посміхнувся. Злобно й зарозуміло.
Софія повернулася до бабусі й присяглася, що нізащо більше не буде жити з Денисом під одним дахом.
Бабуся жаліла онуку, і спочатку не заводила ніяких розмов. Потім почала підмовляти Софію, мовляв, з часом все владнається, і що Денис сам не зрозумів, що «випалив», і напевно він нічого «такого» не мав на увазі, а Софія просто втомилася і виснажилася, тому так гостро це сприйняла.
Але жінка нагадала бабусі, що минув місяць, а Денис так і не дав про себе знати. І вона підозрює, що той насміхається над нею і, швидше за все, чекає, що вона «приповзе» до нього назад, переконавшись, що чоловік мав рацію.
— Не доставлятиму я йому цієї радості. Він мене не любить, бабусю. Не любить. Не знаю, що сталося, але це так.
Бабуся лише сумно хитала головою.
Маленька підросла і пішла в садочок. Тільки тоді Софія повернулася на роботу. Бабуся допомагала їй. Забирала дівчинку, і відводила теж вона. А також сиділа з нею на лікарняному, якщо було потрібно.
Дочка росла слухняною і особливих клопотів не завдавала. Життя увійшло у звичну колію. Софія продовжувала впевнено підніматися кар’єрними сходами.
З Денисом вони не спілкувалися. Він абсолютно не цікавився, як живуть дружина та дочка. Правда, один раз він дзвонив.
Бабуся навіть не стала розповідати про це Софії. Він запитав, чи вона живе сама? Бабуся обурилася і сказала, що онука крутиться на роботі та з дитиною, що їй ніколи думати про такі речі, і взагалі, яке він має право питати, він уже втратив усі права, коли відмовився від них.
Денис заявив, що ні від чого і ні від кого не відмовлявся, це все дурна Софія закомизалася і пішла сама.
Бабуся не витримала і кинула слухавку. Потім весь день шкодувала, що не висловила «цьому самовдоволеному індику» все, що про нього думає. Більше Денис не дзвонив.
А Софіч, якось йдучи з роботи, зустріла Гордія. Розговорилися. Зайшли в кафе на п’ять хвилин посидіти. Бабуся зателефонувала і сказала, що сьогодні гарна погода, і вони з правнучкою пішли після садочка на дитячий майданчик і поки там погуляють, нехай, мовляв, вона не хвилюється, що їх немає вдома.
Гордій розповів, що так і не одружився. Змінив роботу на більш високооплачувану, трохи підвищив кваліфікацію — пів року навчався на курсах. Софія розповіла про своє життя.
— Це він? Той, з ким ти почала зустрічатися, коли ми з тобою розійшлися? — тихо запитав Гордій. — Як він міг так вчинити з тобою? Як він міг?
У Софії на очах виступили сльози. Вона звикла тримати емоції під контролем, ніколи не показувати свої слабкості іншим, не скаржитися, і це значною мірою допомогло їй успішно побудувати кар’єру.
Але тут вона просто розплакалася, сльози полилися самі собою…
Гордій раптом зізнався, що весь час кохав її і не переставав навіть тоді, коли вона вже була з іншим. Він не зміг забути Софію. Але розумів, що для неї він нічого не означає.
Весь той час, поки вони з ним зустрічалися, він боявся робити рішучі кроки, бо боявся відлякати її. Тому радів хоча б тому, що вони просто разом. А потім вона вийшла заміж.
— Цей шлюб був помилкою. Денис — злий чоловік. Злий і розважливий. І він мене ніколи не кохав. Він хотів створити сім’ю, хотів, щоб я народила йому сина. Він просто робив усе за своїм планом.
Коли я народила дочку, вона йому стала не потрібна. І я стала не потрібна. Я не знаю, що у нього там, в голові, але я не хочу бути кріпосною селянкою, якій вказують, як їй жити, що робити, чим займатися.
Він став ставитися до мене зверхньо, ніби я його підневольна. Середньовіччя якесь, їй Богу. І я пішла…
Гордій нахилився до Софії, дбайливо витер сльози з її щік і ніжно поцілував…
…Софія розлучилася з Денисом і вийшла заміж за Гордія. Він хороша людина, і жінка полюбила його.
Денис спробував «ставити палиці в колеса», однак не дуже успішно. Він ніяк не міг повірити, що Софія все-таки комусь потрібна. У його голові це просто не вкладалося.
І багато чого ще не вкладалося. Хоча б те, що навколо живі люди і не можна все за всіх розпланувати і чекати, постукуючи ніжкою, поки вони будуть це виконувати, а потім пред’являти до них претензії, якщо щось не так.
Що в житті все набагато складніше і не завжди йде за твоїм планом. І що деякі люди можуть його просто взяти і послати куди подалі, разом з його планами…
