Йому було ще 16, коли він привів додому її… Дівчину, яка була при надії, вона була на рік старша за нього.
Ліза навчалася в тому ж коледжі, що й він, тільки на іншому курсі. Кілька днів Ігор спостерігав, як незнайома дівчина, забившись у куток, беззвучно плакала.
Від його погляду не сховався й характерний, що починав вимальовуватися, живіт, одна й та сама (протягом двох тижнів) одежа та порожній, позбавлений будь-якої надії, погляд.
Як виявилося, її історію знали майже всі… Онук відомої в їхньому місті людини зустрічався з нею, а потім просто зник, поїхавши, нібито у справах, до сусідньої області. Його батьки її не знають і знати не хочуть. Так прямо й сказали дівчині.
А її рідні, немов у середньовіччі, побоюючись «ганьби», виставили її за двері і теж поїхали кудись на дачу. Хтось жалів Лізу, хтось за спиною глузував.
– Сама винна. Думають зазвичай головою!
Ігор не міг просто так спостерігати за нею, він все зважив і підійшов.
– Легко не буде, досить ревіти. Я пропоную піти до мене, ми одружимося. Але відразу попереджаю – я не вмію брехати і ні з тобою, ні з дитиною не буду гратися. Я просто постараюся бути поруч і обіцяю, що у нас все буде добре.
Ліза витерла сльози й поглянула на хлопця. Ну що сказати… Зовсім звичайний хлопець, без лоску. А вона мріяла про зовсім іншого нареченого! Та в її становищі вибору не залишилося, і Ліза пішла разом із ним.
Батьки були в шоці, мама благала Ігоря передумати, але він був серйозний і пояснив:
– Мамо, та не переймайся так, все буде нормально. У мене стипендія. Зараз підроблятиму, ми дамо раду!
– Але ж ти хотів далі вчитися!
– Ну і що? Ми ж ось нормально живемо. Тато все життя на заводі, ти в магазині. І без вищої освіти люди якось живуть. Мамо, ну це ж не кінець світу!
Ліза влаштувалася в кімнаті Ігоря. Він віддав їй своє ліжко, а сам «переселився» на незручне розкладне крісло. Днів п’ять вона була дуже тихою. Як тінь, ходила з ним за руку до коледжу і додому, а потім раптом її прорвало.
– Набридло! Чому твої батьки косо на мене дивляться? Я їм не подобаюся! І чому ти не проводиш час зі мною? Сидиш за підручниками чи йдеш?
Ігор був здивований.
– А ти не думаєш, що це нормально? Так, батькам ти не подобаєшся, але вони тебе прийняли і не принижують. Косо дивляться? Твої родичі взагалі не захотіли тебе бачити.
А батьки батька твоєї дитини? Де вони? Сиджу за підручниками – так я вчуся і не хочу вилетіти відразу, після першого курсу. Та й стипендію навіщо мені втрачати.. Йду? Так я підробляю і мені не цікаво дивитися з тобою сопливі серіали.
Ліза заплакала.
– Навіщо ти так?
– Як? Я ж попереджав, що брехати не вмію. До речі, коли підемо подавати заяву в РАЦС?
– Ну я ж не можу так піти, купи мені гарну сукню, з високою талією, щоб не було видно живота.
– Ти нормальна? Ми ж принесемо довідку про вагіт..сть, і яка там сукня? Мені ще на візочок з ліжечком збирати і збирати…
Мати підсіла на валідол і пустирник, але потроху змирилася, і все частіше її погляд зупинявся на дитячих речах. Дійсно, ну нічого ж жахливого…
Нехай живуть, одружуються, а вони з батьком будуть їм усіляко допомагати. Тільки ось дівчина якась невдячна, незадоволена Ігорем, ними та тісною квартирою. Ну добре, народить і, можливо, зміниться на краще.
Але Ліза змінюватися не збиралася, і коли Ігор, відпрацювавши на мийці, брудний і спітнілий, притягнув у їхню кімнату кішку, вона почервоніла від злості й закричала.
– Та ти дурень! Навіщо нам ця клята кішка? Викинь її! Я сказала — геть її з квартири.
Але Ігор відповів:
– Ні, вона чекає на кошенят. Кішка залишиться тут, тобі навіть не доведеться витрачатися. Краще замовкни й розігрій мені їжу.
– А, так! — Ліза ледь не скрикнула.
– Вибирай! Вона чи я! Кішка теж на мене косо дивиться!
– Навіщо? – Обличчя Ігоря спотворилося в здивованій гримасі.
– Я у себе вдома і мені нема чого вибирати. Це тепер моя кішка, і якщо ти проти, то спокійно можеш піти. Мені навіть мама такого вибору не пропонувала. Може, тобі пора самій перестати на всіх косо дивитися?
Ліза ридала, зривалася, ревнувала до худорлявої, облисілої кішки. І де там Ігор розгледів у ній живіт? Але живіт з’явився – кішка справді чекала кошенят.
Хлопець втомився, але щойно жаль про прийняте рішення починав закрадатися в його мозок, Ігор одразу ж проганяв його геть. Нічого, вони витримають.
Ліза народить, заспокоїться, а ще раніше їх порадує кішка. Вигляд пухнастих кошенят будь-кого налаштує на спокійний і душевно стабільний лад.
Але все вийшло зовсім інакше…
Дід, відомий у місті чоловік, повернувся з тривалої ділової поїздки і все дізнався. Знайшов онука, нагадав йому і заявив, що позбавить його «годівниці», якщо рідний правнук буде виховуватися в зовсім чужій родині. А втрачати годівницю, ой, як «хлопчику» не хотілося!
Ліза поїхала з ним з коледжу відразу, забувши про Ігоря. Добре, що документи були з собою (вона збиралася після навчання в жіночу консультацію). На речі махнула рукою — їй тепер нові куплять! І в цей убогий коледж вона більше ні ногою!
Ігор був просто розчавлений… Як так! Навіть не попрощалася, не подзвонила, не сказала й кількох слів. Він викинув усі її речі й довго сидів сам, у темряві, притискаючи до себе свою кішку.
Кішка все розуміла й мовчки тулилася до нього, просто відчуваючи, що потрібна. Співпереживала, муркотіла й втішала.
Ігор сам приймав у неї кошенят, не підпускаючи до кішки нервову матір і свого розгубленого батька.
Він сидів поруч, розмовляв, заспокоюючи й втішаючи. Уважно спостерігав, чи все йде як треба, і тримав телефон напоготові, щоб одразу викликати ветеринара.
Все пройшло добре, кішка народила чотирьох кошенят. Ігор змінив підстилку, поставив поруч для кішки воду та корм.
Вкотре переконавшись, що все гаразд, він, втомлений, пішов спати. У такій метушні він навіть забув, що в цей день колись народився і він сам.
Йому виповнилося вже 17…
