З самого початку їхніх стосунків Олена, звісно, сумнівалася в тому, що Валера кохає саме її, а не її, нібито, великі гроші. Тим більше, що насправді грошей у неї й не було.
Взагалі все це було безглуздою випадковістю, але раптом виявилося, що все серйозно. І Олена тепер навіть не знала, що вона скаже своєму синові Олегу…
Ремонт у цій великій квартирі в центрі міста обіцяли постаратися завершити за два місяці. І Олена чекала на бригадира, який мав ось-ось приїхати з робітниками й негайно приступити до ремонту.
Пролунав наполегливий дзвінок, і вона одразу кинулася до дверей.
— Доброго дня, господине, я Валерій, бригадир. А ви, мабуть, Олена? Дуже приємно. Ми сьогодні ж, як я й обіцяв, все починаємо. А через два місяці ви не впізнаєте свою квартиру.
— Ну що ж, приступайте, Валерію, — запросила їх Олена до квартири, — Можна починати.
— А вам ми не завадимо? Ви що, залишитеся вдома?
— Ні, не завадите, тут хороша ізоляція, а я працюю онлайн і в навушниках, не хвилюйтеся.
І Олена пішла в найдальшу кімнату…
Їй було трохи смішно, що бригадир прийняв її за господиню цієї великої квартири.
Господиню теж звали Олена, Олена Рудольфівна. Це була заможня жінка, вже на пенсії, яка жила сама, насолоджуючись життям. Саме її Олена Рудольфівна найняла помічницею і називала «Оленкою».
Сама Олена теж уже не молода, але молодша за господиню, їй лише п’ятдесят. І теж самотня, що дуже сподобалося господині.
Олена Рудольфівна їй довіряє, Олена вже п’ятий рік підробляє у неї, а ще вона онлайн веде бухгалтерію двох невеликих фірм. І чудово встигає з усім, синові Олегу навіть змогла заплатити за освіту, за що дуже вдячна Олені Рудольфівні.
Тому, коли її господиня Олена Рудольфівна захотіла «освіжити» квартиру до свого ювілею, вона повністю довірила все Оленці. А сама поїхала в санаторій на два місяці — привести себе до ладу, щоб виглядати приголомшливо перед знайомими…
Валерія Олена не стала переконувати, що вона не господиня цієї квартири. Так буде легше контролювати його.
Сама ж вона сиділа в дальній кімнаті за комп’ютером і готувала квартальні звіти щодо своїх двох фірм. Періодично заходячи й оглядаючи, як йдуть роботи.
Іноді доводилося й втручатися, адже проєкт у неї завжди був перед очима.
— Валерій, треба в кухні поміняти електропроводку й зробити розетки ось тут, тут будуть інші меблі, — говорила вона.
Або робила ще якісь дрібні зауваження.
Загалом, Валерій та його бригада працювали швидко й злагоджено.
Але через пару тижнів Олена помітила, що цей молодий бригадир дивиться на неї з цікавістю. Він раз у раз заходить до неї в кімнату, щоб уточнити — то про нові міжкімнатні двері, то ще про щось.
Нарешті він зізнався.
– Олена, ви дивовижна жінка. Зазвичай господині такі примхливі й мало в чому розбираються. А ви так багато працюєте, та й у тонкощах ремонту при цьому розбираєтеся!
І коли ви взагалі відпочиваєте? На вулиці чудова погода, а ви цілими днями сидите в задусі за комп’ютером. Може, ввечері трохи прогуляємося у сквері, що навпроти? А то й я теж цілий день у цій задусі, дихаю фарбою та клеєм…
«Який спритний», — подумки посміхнулася Олена, — «Вирішив, що це я — багата самотня господиня цієї величезної квартири, і зібрався за мною залицятися! Ось смішно, адже він на п’ять років молодший за мене, а то й більше! Хоча, яка різниця, він симпатичний, та й я трохи розвіюся»…
І Олена погодилася з ним прогулятися теплого літнього вечора.
Вони йшли алеєю, освітленою ліхтарями, і Олена відчувала, як напруга останніх тижнів поступово спадає. Валерій розповідав про своє життя, про те, що був невдало одружений і що в нього є донька, якій він допомагає.
Але він дуже хотів би зустріти розуміючу жінку, а не легковажну дівчину, з якою хотів би зустріти старість…
Олена слухала його, і їй теж здавалося, що вона сама знову молода й сповнена надій. Вона розповідала йому про свого сина, про те, як він виріс і вже живе своїм життям, і як їй іноді бракує спілкування.
Вечір пролетів непомітно.
Коли вони прощалися біля під’їзду, Валерій, трохи ніяковіючи, запитав:
— Олено, а може, завтра після роботи ми знову так само прогуляємося, мені сподобалося? А ще я хотів би дізнатися вашу думку щодо однієї ідеї для вітальні.
Олена посміхнулася.
Їй подобалася ця його увага, ця його щирість, хоча вона й розуміла, що видає себе за іншу.
Але вона знову погодилася:
— Звичайно, Валера, мені теж сподобалася наша прогулянка…
І наступного дня, коли робітники вже пішли, Олена приготувала чай і легку вечерю. На вулиці несподівано пішов дощ, і вони залишилися вдома.
І знову говорили про ремонт, але розмова поступово перейшла на більш особисті теми. Валерій розповів, що він не завжди був бригадиром, що раніше працював інженером, але йому завжди подобалося працювати руками, створювати щось нове.
А ще він зізнався, що йому дуже подобається проводити час з Оленою, що вона надихає його.
Олена слухала його, і в її серці зароджувалося щось нове.
Вона вже сподівалася, що Валерій бачить у ній не просто «господиню квартири», а жінку.
І думати так, було приємно…
Вона почала думати про те, що буде, коли ремонт закінчиться. Як вона буде жити далі, коли Олена Рудольфівна повернеться?
Того вечора Валерій не пішов, він залишився, і Олена зрозуміла, що непомітно закохалася!
Вона лаяла себе, адже вже не дівчинка, але нічого не могла з собою вдіяти. Час минав, ремонт добігав кінця, і незабаром мала повернутися господиня квартири…
І раптом одного дня Валерій сказав їй:
— Олено, я більше не хочу розлучатися з тобою, виходь за мене!
— Але ж я старша за тебе? — Олена не знайшла нічого кращого, ніж це сказати.
— Я цього взагалі не відчуваю, ти така маленька, і мені здається, що це я старший. Я хочу захищати тебе й берегти все життя, — сказав Валера так проникливо, що Олена ледь не розплакалася.
Їй тепер так хотілося, щоб усе це було правдою…
І вона зважилася — досить його обманювати!
— Валерій, я мушу тобі дещо сказати. Насправді я не господиня цієї квартири.
Валерій здивовано підняв брови й хитро посміхнувся.
— Як це не господиня? А хто ж тоді?
Олена зітхнула й розповіла йому всю правду — про Олену Рудольфівну, про те, що вона лише помічниця, і що великих грошей у неї самої немає.
Вона очікувала побачити розчарування, можливо, навіть гнів у його очах. Але Валерій дивився на неї з нерозумінням, а потім раптом розсміявся.
– Оленко, ти що, думаєш, я з тобою спілкуюся заради грошей? Ти ж сама казала, що працюєш онлайн, що у тебе є власні компанії. Я бачив, як ти розбираєшся в проєкті, як ти уважна до деталей. Мені просто дуже сподобалася саме ти, Олена.
Твоя енергія, твій розум, твоя доброта та ставлення до людей і до життя. І те, що ти не боїшся бути собою. А з Оленою Рудольфівною я зустрічався, і я відразу зрозумів, що це не вона!
— То ти все знав! — спалахнула Олена.
Але Валера обійняв її, поцілував і почав шепотіти слова кохання, яких вона не чула вже сто років…
Неймовірно, він так її кохає, а сумніви були марними. Валерій покохав її, а не вигаданий образ заможної господині.
І ця випадковість, що почалася з непорозуміння, справді виявилася серйозним поворотом у її долі.
Коли ремонт добіг кінця, Олена Рудольфівна повернулася з санаторію. Вона була в захваті від того, як перетворилася її квартира. Але ще більше вона здивувалася, побачивши Олену та Валерія, які сиділи разом на дивані у вітальні, тримаючись за руки.
— Оленко, а ти мені нічого не розповідала про Валерія, — з посмішкою сказала Олена Рудольфівна.
Лена почервоніла.
— Олена Рудольфівна, це… це якось само собою вийшло.
Валерій, взявши Олену за руку, подивився на Олену Рудольфівну.
— Я дуже радий, що цей ремонт звів нас із Оленою. І я сподіваюся, що ви не проти нашого знайомства.
Олена Рудольфівна, побачивши щастя в очах своєї помічниці, розсміялася.
— Та я тільки радію за вас, мої дорогі. Головне, щоб ви були щасливі.
Залишившись наодинці з Оленою Рудольфівною, Олена все ще сумнівалася:
— Адже він молодший за мене, він занадто молодий для мене, та й взагалі я ж не збиралася виходити заміж! А що скаже мій син Олег?
— Знаєш, Оленко, це все умовності. Ось мені ніхто не пропонує вийти заміж, а я, можливо, теж вийшла б за хорошого чоловіка. І нехай би він навіть був молодшим, то й що?
Я б навіть не сумнівалася, хоча неможливо передбачити, чи будеш ти щаслива. Але не спробувавши, ніколи цього не дізнаєшся…
Ось так Олена зовсім несподівано вийшла заміж.
Олена Рудольфівна, звісно, трохи засмутилася, що втратила таку гарну помічницю по господарству, але незабаром знайшла нову.
Що поробиш — кохання завжди змінює плани, і для нього немає перешкод…
Олена та Валерій одружилися і тепер, всупереч її побоюванням, по-справжньому щасливі — вони знайшли одне одного…
