У мене вже той вік, коли хочеться відпочити від усього: від людей, від роботи, життя, новин. У принципі, це і називається пенсією. Я завжди сподівалася на те, що до шістдесяти з гаком років я не перетворюся на типову жінку свого віку, але правда виявилася гіркою.
Ні, я не почала роз’їжджати в громадському транспорті ні світ ні зоря або обзивати молодь, сидячи на лавочці біля під’їзду. Але в усьому іншому – я типова стара. Мій єдиний син живе з дружиною і дітьми у квартирі, на яку я збирала все своє життя. У них звичайна сім’я, зі своїми плюсами і мінусами.
Вони разом уже близько десяти років, що я вважаю величезним плюсом. Адже то тут, то там тільки й чути, що про все нові й нові розлучення. Але чомусь вони не дають мені частіше побути з онуками. Що особисто для мене – як плювок в обличчя. Чому так, я не розумію. Ну та бог із ними, з онуками.
Не хочуть бачити бабусю, ну й нехай. Інша річ, чому їхні мама з татом не виконують обіцянок. Як я вже сказала, син і невістка живуть у моїй квартирі. Щойно вони в неї заїхали, дали слово, що це в них затягнеться на один рік, ну максимум на два. Тільки уявіть, скільки я втратила за ці десять років.
Якщо раніше вони ще якось утримували спільний бюджет, то з появою дітей, стало зрозуміло, що вони там надовго. Я й раніше була проти такого неподобства, але тепер просто хочеться вовком вити. Моя пенсія на сьогоднішній день просто мізерна. Грошей ні на що не вистачає.
Звичайно ж, я розраховувала на такий-сякий пасивний дохід. І що я отримала? Мало того, що я тепер залишилася одна, так ще й ставлення до мене абсолютно невідповідне. Ні щоб хоч якось підтримати мене в старості. Приїжджати, допомагати хоч трохи. Я б і онуків поняньчила, мені нескладно.
Але ні, син телефонує раз на півроку, сам не знає чому. Скаже два слова і вимикається. Невістку я взагалі, напевно, не впізнаю на вулиці. Бачила її сто років тому. І все, ось така подяка. Сваха скаржиться, що я занадто багато бурчу і не даю “діткам” жити своїм життям.
Звісно, вона молодша за мене, працює педагогом. Її з роботи ніяк не виженеш, хіба тільки винесеш вперед ногами. Зарплата в неї є, здоров’я теж. Які в такої можуть бути труднощі? Легко судити з боку. Мій колишній однокласник порадив мені брати з сина плату щомісяця. Як з орендаря.
Але мені ця ідея зовсім не подобається. Буде більше розмов, ніж діла. На другий місяць вони вимагатимуть знижку або просто почнуть недоплачувати повну суму, а потім невістка захоче, щоб я на свої гроші ремонт робила. Вони мені колись натякали про щось подібне. Загалом, не хочу.
Виходить, що син і невістка встали табором і їх ніяк не вигнати з моєї квартири. Моя пенсія змушує мене економити буквально на всьому, включно з ліками. А що робити, я не зрозумію. Я вже вислухала різні поради, але жодна мені не допомогла.
