Я виховала за своє життя трьох дітей. І все своє життя провела в селі, що, звичайно ж, не могло на мені не позначитися. Неспішний спосіб життя, звична важка праця, просте ставлення до речей.
Я могла два дні ридати, якщо у фільмі по телевізору показуватимуть кіно, в якому головний герой втратить своє кохання. Але й оком не моргну, коли прийде пора готувати холодець. Це ж усе справа життєва, а там – почуття!
Цим часто користувалися і мої діти колись. Розповідали мені сльозливі історії, щоб їм не дісталося через вкрадені цукерки чи пізній прихід додому з дискотеки. Діти виросли і мені залишилося тільки ностальгувати.
Я намагатися підтримувати невелике господарство. Молодший син поїхав за кордон, а старший залишився в селі. Життя на батьківщині в нього не склалося, і він пристрастився до пляшки.
Знайшов ще парочку таких самих “однодумців” і весь вільний час проводив разом із ними за монотонними розмовами про велике майбутнє. Добре хоч жив окремо, терпіти його нічні тиради не вистачило б нервовій системі.
Не підвела тільки донька. Порадувала мене онукою. Ось тільки зять нервовий: усе в нього справи, бізнес. У гості не кличе, та й, за чутками, своєї рідні він теж цурається. Ділова людина, коротше кажучи.
Коли онучці виповнилося 12, було ухвалено рішення відправити її в село. У зятя з’явилися якісь нагальні справи, бізнес трохи просів, і займатися дитиною батькам уже не вистачало часу.
Перші кілька днів вона обожнювала сільське життя. Обійшла всі красиві місця в окрузі, наробила фотографій. І захід сонця, і величезний дуб на околиці, ранкове і вечірнє небо, пара конячок – усе зібрало багато лайків.
Я навіть спершу подумала, що онука в місті уславилася якоюсь знаменитістю, постійно їй хтось писав або телефонував. Але до третього дня дівчинка раптом згадала, що свіжим повітрям ситий не будеш.
Місцеві ж делікатеси виявилися для неї надто вже грубі. Ну справді, сосиски, гречка і цукерки? Та навіть домашні пироги юна поросль вважала занадто недієтичними для фігури, що формується.
Тато її навчив снідати круасанами з мигдалевим молоком, а на обід обов’язково має бути салат і хоча-б щось із морепродуктів. Морська капуста не береться до уваги, вона противна, і їсти її неможливо.
Я задумалася: якби моя донька почала так вередувати, кілька гілочок видертої з корінням кропиви швидко б її заспокоїли. Або рушник мокрий та по ніжних місцях, на худий кінець, а тепер із дітьми так не можна.
Та й на внучку рука не підніметься. Накричати б навіть не вийшло, не те що там. А вона тим часом почала журитися з приводу інших життєвих труднощів. Перестав нормально працювати Інтернет.
Побачила свого рідного дядька і злякалася, втекла до бабусі, але за півгодини їй набридло сидіти біля мене і дивитися старі чорно-білі фільми. Друзів у селі знову ж таки знайти не вийшло. І стала дитина писати татові.
Мовляв, годують огидно, розваг у селі ніяких. Та ще й погода зіпсувалася, фотографії не виходять. А зовсім недавно і зовсім сталося страшне: улюблена бабусина курка клюнула юне створіння в ногу. Боляче було і страшно.
Добре хоч суп вийшов із неї “нічого так”. Тижня за півтора на ґанку з’явився і сам татусь. Чадо приїхав забирати. Весь нервовий, щоки червоні, незадоволений. Сказав, що я дитину голодом морю.
Я ж розповіла, що дитині ні в чому не відмовляла. Тож хай навіть не думає мені тут тикати. А от до нього в мене були питання. Чому ти не навчив свою дочку вчасно розчісуватися, займатися уроками, читати?
Чому все, що я не попрошу, онука ігнорує або робить крізь зуби? Я не просила картоплю чистити. Я казала про прості, звичайні турботи: помити кухоль після себе, почистити зуби. Чи цього теж має бабуся вчити?
І хоч рум’янець так і не зійшов з обличчя обуреного чоловіка, в якийсь момент він запнувся. Подивився він спершу на свою доньку, яка пхикає, а потім на мене і потупив погляд. Взяв дочку за руку і сказав їй піти в машину.
Уже з салону дівчинка спостерігала, як батько дістає з кишені гаманець і простягає мені гроші. Я лише мовчки розвернулася і пішла в бік будинку. Зять лише кинув в спину вибачення.
