Я завжди розуміла, що мій чоловік не лідер. Нічого страшного, маскулінні чоловіки тільки в книжках такі незабутні, а, по суті, це егоїстичні, самолюбні нарциси, яких хлібом не годуй, дай тільки покрасуватися перед дзеркалом і похвалити себе, невідомо за що. Плавали, знаємо.
А мій чоловік, наприклад, дуже чуйний, ніжний, добрий. Завжди готовий прийти на допомогу і навіть поплакати під душевний фільм. Мені здається, для чоловіка це дуже навіть великий плюс. Єдине, що мене в ньому не влаштовує, так це те, що його м’якість так само поширюється і на інших.
Особливо на його колишню дружину. Вона ж за сумісництвом мати його дитини. Ну от не може він їй відповісти, вдаривши кулаком по столу, але ж це вона від нього пішла, не навпаки. Доводиться за це розплачуватися. Зараз в наших стосунках криза, як би я його не любила. Спробую пояснити чому.
Після того як ми після весілля переїхали жити до нього, моя особиста квартира стала нашим додатковим джерелом доходу. Не те щоб на неї в нас були якісь серйозні сподівання, але приємно наприкінці місяця отримувати грошики, по суті, нічого не роблячи. Я давно працюю косметологом.
Це досить перспективна професія, якщо знаєш, як усе працює. Трохи похвалюся: ми всією нашою командою допомогли дуже багатьом людям. Не тільки дівчатам, а й чоловікам. Мій чоловік займається продажами. Досить цікава професія, а якщо потрапиш на ходовий товар, то можна озолотитися.
Головне – знати, коли зупинитися, а от його колишня дружина працює продавчинею в супермаркеті. Точніше, працювала. Бо після народження дитини в неї зовсім не вистачає сил ні на що, крім виховання чотирирічного сина. Якби не аліменти, я навіть не знаю, за що б вони жили.
Добре, що з татом пощастило, правда? Я злукавлю, якщо скажу, що не була в курсі того, яка в мого чоловіка ситуація з колишньою. Аліменти, допомога. Хіба не всі розлучені жінки про це мріють? Але ось яка прикрість, крім аліментів, вона вимагала купувати дитині одяг, іграшки, різні дрібниці.
Я, звісно, хотіла заїкнутися, що аліменти і є оплата за всі ці покупки, але завжди розуміла, що нічого путнього цим ніколи не доб’юся. Чоловік занадто любить свого сина і дуже не хоче якось ображати колишню. Ну ось так. У мені навіть якось прокинулися ревнощі.
Але по очах чоловіка очевидно, що любить він тільки мене, а те що колишній не може відмовити, то це через дитину і… характер, напевно. Або виховання, от уже, чесно, не знаю. Загалом, так ми й жили. Я зі скрипом терпіла і чекала, коли вже колишня чоловіка знайде мужика, а не чіпатиме мого чоловіка.
Не дочекалася. Одного разу вона прийшла до нас додому з дитиною. Відправила сина гратися в кімнату, а сама покликала нас на кухню, на розмову. За її словами, у неї склалася не дуже хороша ситуація. Квартиру, в якій вона жила з сестрою і сином, затопило.
Дуже щільно, що навіть довелося викликати майстрів сусідам. І потоп стався з їх вини. Грошей на ремонт сусідської стелі в неї не знайшлося, тому сестра по-хорошому попросила її переїхати на іншу квартиру. Загалом, не ужилися. Хто б сумнівався?
Так ось, щоб допомогти один одному, вона запропонувала таке: вони з сином переїжджають жити до мене, у квартиру, яку я здаю, а за це чоловік звільняється від сплати аліментів. Так би мовити, і вам добре, і нам непогано. Моя квартира пустувала півмісяця, і я думала здавати її подобово.
Кажуть, півроку – і гарне житло перетворюється на смітник. Але сам факт того, що в ній житиме колишня мого чоловіка? З іншого боку, відмова від аліментів. Нарешті ми зможемо однаково вкладатися в сім’ю і починати думати вже про власних дітей. Така ідея мені подобалася, і я погодилася.
Йти їм і справді було нікуди. Самотня мати з дитиною, та й жити вони будуть на іншому кінці міста, що теж приємний бонус. Ще ми домовилися, що комуналку вона оплачує сама. Домовилися і вдарили по руках. Я віддала копію ключів, попрощалася і приготувалася до серйозних змін у житті.
Чоловік теж зізнався, що хоч так і не можна говорити, але моє рішення було для нього як гора з плечей. Ніби він іпотеки позбувся. Хоча мені дуже хотілося запитати, чому ж він мовчав, коли ми всі були разом на тій розмові, я знову вирішила промовчати. Я ж чудово знала відповідь на своє запитання.
Але наше блаженство тривало не дуже довго. Тижнів через два чоловікові знову прийшло повідомлення від колишньої. Вона хотіла, щоб він купив синові модну демісезонну курточку. Чесно кажучи, курточка була дуже непогана, але мене хвилювало інше. А як же наша домовленість?
Ти ж отримала, що хотіла. То до чого тепер ці повідомлення? Виявилося, що так. Ніяких більше аліментів, але ж чоловік і без них купував ще купу всього. І ця купа, за її логікою, нікуди не поділася, а мала так само скрупульозно оплачуватися з нашого з чоловіком бюджету.
Тоді вже я не витерпіла, взяла в чоловіка телефон і зателефонувала його колишній. Добрих півгодини я пояснювала їй, хто вона така і де її речі. І у виразах я не соромилася. Згадала все, що знала в молодості. У результаті вона пообіцяла переглянути свої бажання і вимоги.
А інакше вона залишиться бездомною, але що мене вибісило остаточно, то це мій чоловік, який увесь цей час дивився на мене і ляскав очима, як дівчинка. Тобто я, по суті, зробила за нього всю роботу, а він був просто в шоці. Не підтримав, не взяв участі. І це мій чоловік.
Тепер я не знаю, яким батьком він буде для нашого сина? Як він його виховає, якщо треба буде постояти за себе? Тому в нас зараз криза. Чоловік має бути не тільки хорошим чоловіком, а ще й класним батьком, а ось цієї характеристики я в ньому поки що не бачу.
