Як називається іпохондрик, який скаржиться не на здоров’я, а на життя загалом? Ось моя свекруха – саме така людина. Вона як віслючок зі старого мультика. Ніколи не буває задоволеною. Завжди якась сповільнена і втомлена. Не посміхнеться, навіть якщо чудова погода, чи виграє у лотерею.
Здавалося б, чому мене має це стосуватися? Це ж не моя мати, а мама чоловіка. Так, їй під 70, і вона загалом ніяк не впливала на моє життя, на мою сім’ю, але так було до недавнього часу. Тепер я час від часу чую, як вона стогне і голосить за стінкою.
І як би мене це не дратувало, вдіяти поки що з цим нічого не виходить. Після розлучення з моїм свекром вона почала змінюватися в гірший бік. Вона й раніше була важка на підйом, але тепер ставала зовсім нестерпною. Свекор, навпаки, енергійний, великий чоловік, завжди був усміхнений і активний.
Саме він і зайнявся всіма виснажливими процедурами шлюборозлучного процесу. Він навіть особисто знайшов і купив своїй колишній дружині непогану квартиру і допомагав грошима перший час. Проте моїй свекрусі білий світ був не милий. І це не через велике втрачене кохання.
Просто, я вважаю, у неї не залишилося поруч нікого, хто б цілими днями вислуховував її нескінченні скарги. На сусідів, дітей на вулиці, ціни в магазині. Кішка її не стала слухати, просто тихо померла. Подруг вона не завела. Спершу вона прийшла до своєї старшої доньки.
Возилася з онуками, розповідала їм щось, поки їхня мама готувала на кухні, а потім різко скрикнула, сказала, що в неї паморочиться в голові, і завалилася на ліжко. На запитання доньки, яка турбувалася, відповідала невпопад, а коли та від неї відчепилася, просто лягла спати. Так вона тиждень прожила.
У двокімнатній квартирі, де й до неї жило чотири людини. Зрештою зять не витримав і відвіз її назад, додому. Вдома моя свекруха пробула не більше кількох днів і невдовзі поїхала до своєї молодшої доньки. Однак там на неї теж чекав облом. Старша все розповіла молодшій і моєму чоловікові.
Тож свекруху акуратно супроводили в рідні стіни ввечері того ж дня. Весь цей час чоловік був дуже злий. Він не міг зрозуміти, як його сестри можуть так чинити з рідною матір’ю. Він прямо при мені засуджував їх, лаяв на чому світ стоїть. Казав, що всі вони підлі, якщо так чинять із рідною людиною.
Тому коли свекруха одного разу з’явилася і в мене вдома, я не сказати, що була здивована. Швидше, засмучена через передчуття, що просто так це все не закінчиться. У нашій трикімнатній квартирі дійсно вистачає місця. Не сперечаюся, ще одна людина жити може, без жодного дискомфорту.
Але свекруха якимось містичним чином отруює всю атмосферу у квартирі. Після її приходу діти почали більше скиглити, ми з чоловіком частіше стали бурчати одне на одного. І загалом з’явилося відчуття загального роздратування. Наче щось ось-ось має статися, але не трапляється.
Я неодноразово натякала чоловікові про те, що вважаю неправильним перебування його матері в нашому домі. Адже у неї є своє житло, в якому вона, до речі, не була вже місяць. Чоловік кілька разів туди приїжджав, полити квіти й викинути сміття, та на цьому й усе.
А свекруха навіть не поцікавилася, як там і що. Наче їй абсолютно наплювати на те місце. Вона практично не виходить із дому. Одного разу вискочила за кавою в магазин. Купує якусь дешеву бурду, хоча в нас на кухні стоїть пачка хорошої. Спілкується тільки на абстрактні теми і тільки з сином.
Розповідає йому казки про свою молодість та інше подібне. На мене майже ніколи не звертає уваги. Скільки ще терпіти її присутність у своїй квартирі, я не знаю. Виходить, що моє слово нічого не означає, раз чоловік категорично проти відправляти її назад. У дітей на цю тему нічого не запитаєш.
Значить, тільки я виходжу незадоволена, а мене в душі всю прямо трясе. А що поробиш, не знаю. Ультиматуми чоловікові виставляти не хочу, вважаю це слабкістю. Але як до нього достукатися?! Бог його знає, залишається тільки чекати. Може, з часом щось зміниться.
