Коли ми з дружиною обговорювали питання батьківства, твердо вирішили, що наші родичі впливатимуть на дітей мінімально. Принаймні, на перших порах. Я завжди розумів, що дитина – це велика відповідальність.
Я не хотів перекладати її на інших, хоч і рідних людей. За рік після нашого весілля ми стали батьками чудового хлопчика. Потім ще через півтора року в нашій родині з’явилася маленька донечка.
Я був на сьомому небі від щастя, як і моя кохана. Наше життя складалося якнайкраще. Я наполегливо працював на роботі, щоб забезпечувати сім’ю всім необхідним. Дружина опікувалася малюками і домашніми справами.
Часто моя посада дозволяла мені перебувати вдома, тому я допомагав дружині, брав активну участь у житті своїх дітей. Бабусі й дідусі зрідка приходили до нас у гості.
Ми ніколи не залишали дітей з ними наодинці довше ніж на кілька годин. Розпорядок дня дитини завжди був дуже важливою складовою у вихованні. Зараз сину три з половиною роки і він живе за чітким графіком.
Сон, прогулянки, прийоми їжі – ми враховуємо все. З донькою поки що простіше, більше прислухаємося до її потреб, вона ще досить маленька. Коли в тебе є схема, справлятися з дітьми не так вже й складно.
За цей час ми один раз їздили у спільну відпустку з дітьми. Зазвичай у такі поїздки беруть тещу або свекруху, щоб із дітьми допомагати, але ми впоралися з усім самі. І я дуже пишаюся нами!
Моя дружина – прекрасна мама, але нещодавно вона поділилася зі мною своїм потаємним бажанням. Вона хотіла поїхати відпочивати без дітей. Я поміркував трохи і запропонував залишити їх на один день з бабусею.
Коханій моя ідея сподобалася, тим паче що зі свекрухою у неї стосунки були непогані. Моя мама теж сприйняла пропозицію з радістю, адже до цього я їй такого не пропонував. Перед тим як поїхати, ми дали мамі масу інструкцій.
Розповіли, коли і що діти їдять, коли гуляють і сплять. Загалом, усе те, що може стати в пригоді протягом дня. Я був упевнений у тому, що мама нас не підведе. Із дружиною ми відпочили на ура.
Вона мала рацію: нам потрібен був такий вікенд. Тільки ось коли ми повернулися додому, побачене нас, м’яко кажучи, шокувало. На годиннику 11 ночі, у вітальні горить світло.
Наш син сидить на підлозі і грається, моя мати заколисує на руках нашу доньку. Коли я спитав, що сталося, то мама відповіла, що діти сьогодні дуже активні, не слухаються і їдять більше, ніж раніше.
На вулиці погуляти теж не вийшло, бо син влаштував істерику і закомандував іти додому. Дружина вихопила нашу доньку з рук у мами і мовчки пішла в кімнату. Я взяв на руки сина і попросив маму піти.
Не знаю, що тепер робити. Моя дружина дуже розсерджена на свекруху. Та й я сам не в захваті від того, що сталося. Ми після цього випадку дітей три дні до тями привести не могли. Невже було так важко просто дотримуватися інструкцій?
