— Даринко, гості прийшли, а ти все у фартуху! – свекруха, Поліна Львівна, засуджуюче подивилася на невістку.
У Дарини був день народження, тож вона з вечора не відходила від плити. Її чоловік Вадик сказав, що святкувати в кафе надто дорого, тому їй довелося накривати стіл удома. Для одного з салатів, який дуже любив чоловік, потрібно було фермерське м’ясо і гарний, стиглий гранат, і щоб все це купити Дарина вирушила на ринок.
Щоправда, у місті були великі затори, і повернулася Дарина вже тоді, коли мала займатися собою, а не нарізкою салату. У результаті жінка простояла біля плити до приходу гостей. Більше того, чищення граната зробило її руки не надто презентабельними.
— Так, Дарино… Могла б хоч манікюр до свята зробити. Начебто зараз є бюджетні майстри. Я тобі пришлю посилання на співтовариство, де майстри шукають моделей, навіть безкоштовно приймають, – зморщила ніс жінка, дивлячись на руки невістки.
— Я у фартуху, бо не встигла із салатом, а манікюр завтра… Сьогодні не було вільного часу у мого майстра, – тихо виправдалася Дарина.
– Як знала, що ти нічого не встигнеш! Ось тому і подарунок такий. Якщо вже зустрічати гостей у фартуху, то хоча б у гарному, – свекруха з задоволеним виглядом простягла невістці подарунковий пакет, обгорнутий стрічкою.
— Дякую… – Дарина зазирнула всередину.
– Що “дякую”? Одягай! – Поліна Львівна вичікувально подивилася на невістку.
Дарині довелося поспішно помити руки та розкривати подарунки. Яке ж було її здивування, коли принт на фартуху виявився зовсім недоречним.
– Мамо, ти класно вигадала! Даринка-то у мене за п’ять років спільного життя стала як бегемот, а так я хоч на фігурку подивлюся … поностальгую! – Вадим побачив малюнок на фартуху й засміявся так, що в нього трохи сльози не полилися з очей. – Надягай, Дарино. Ми маємо це побачити.
– Давай! Гості потребують видовища! – підтакнула свекруха, і Дарині довелося поступитися.
Вона натягла фартух із малюнком стрункої фігури в купальнику і почервоніла. Виглядало це досить дивно і, зважаючи на реакцію гостей, дуже смішно.
– Клас, Дарино. Ось так набагато краще.
— Дякую за подарунок, – тихо відповіла Дарина і почала знімати фартух. – Я піду, сукню переодягну.
— Та кинь це! Навіщо? Так набагато прикольніше!
Дарина знизала плечима, але зробила по-своєму. Фартух вона прибрала в ящик, але, як виявилося, коханий чоловік викинув старий, і Дарині довелося користуватися подарунком свекрухи. Коли вона готувала вдома сама, їй було байдуже, що на ній надіто. Було … До певного часу. Незадовго до Нового року до них у гості прийшли друзі Вадима.
Дарина, як завжди у таких випадках, наготувала цілий стіл закусок. Чоловік попросив купити чіпси та горішки певної марки з певним смаком, але Дарина не змогла знайти саме їх. Вона купила звичайні, класичні чіпси, сподіваючись, що чоловік не відчує різниці, але Вадим виявився дуже перебірливим.
Коли приятелі сіли за стіл і відкрили пінне, а Вадим у своїй манері запросив Дарину до столу тільки щоб та показала «суперфартух», виявилося, що чіпси зовсім не ті. Після нападу сміху від побаченого фартуха на Дарині, Вадим спробував снеки і сміятися перестав.
— У тебе що, мозок жиром заплив? Ти що нам на стіл поставила? – гаркнув він, ледь не зжираючи Дарину замість чіпсів.
— Я… Просто не було тих, що ти просив. Я була у трьох магазинах, кажуть, що їх більше не привозитимуть, – зблідла Дарина.
– Кажуть, що курей доять! – передражнив Вадим. – Тобі просто ліньки підняти товстий зад…
Дарина почервоніла і відвела погляд. Їй було так соромно перед друзями Вадима. Раніше чоловік ніколи не дозволяв собі таких слів та ще й на публіку, але тепер… Щось змінилося в нього щодо його дружини.
— Коротше, йди і дістань нам нормальні чіпси і пивка ще купи, а то тут на однин раз, а ми надовго. Все, йди. Можеш прямо у фартуху йти, хай люди поржуть…
Дарині було дуже прикро, але вона пішла шукати ці горезвісні чіпси. Знайшла вона їх лише у магазині на іншій вулиці. Забрала останню пачку.
— Ні, хлопці, я через свою дружину не втомлююся дивуватися! – Вадим уже був під градусом, і нової причини для сварки шукати не довелося. – Дарино, я тобі що сказав? Що ми надовго! А що це? – Він узяв пачку, відкрив її і шпурнув в обличчя остовпілій дружині. Дарина розгубилася. – Що тут? Нас 10 людей! – продовжив Вадим.
— Добре тобі, досить, – хтось із чоловіків спробував напоумити чоловіка Дарини, але той лише розпалився.
– Вона моя дружина! Має слухати, що я їй скажу! І так ніякої користі немає! Тільки й робить, що сраку відрощує! – Вадим підійшов до Дарини і з усього маху дав їй потиличник.
Жінка ахнула і в сльозах втекла до спальні, а Вадим під регіт друзів продовжив пригнічувати і обзивати дружину. Заснути того вечора Дарина не змогла. Заважав сміх та крики друзів Вадима, але ще більше заважало почуття образи.
«Напевно, це друзі так жахливо на нього впливають. Та й мені, правду кажучи, треба схуднути. І тоді Вадик знову ставитиметься до мене добре», – подумала Дарина. На ранок квартира була схожа на свинарник. На щастя, чоловіки розійшлися по домівках, а ось чоловік заснув просто на дивані. Дарина тихо прибрала за ними сміття і пішла готувати сніданок.
– Чуєш! Даринко! – крикнув Вадик, прокинувшись. – Сходи в магазин, мені б похмелитися.
Дарина вдала, що не чує прохання чоловіка.
– Е! Ти чого? Не лише мозок жиром заплив, а й вуха? – Вадим зібрався з силами і прийшов на кухню. – Сходи до магазину, швидко!
– Вадіме…
– Роби, що я сказав! Інакше ти мені не дружина.
Дарина чомусь злякалася. Вона не могла уявити собі, що Вадим її кине. Вона так довго чекала на пропозицію, так хотіла за нього заміж… Але щастя виявилося швидкоплинним. Вадим змінився, а їхні стосунки стали схожі на карикатуру.
— Тобі стусан для швидкості дати? – Вадим стиснув кулаки, бачачи, що Дарина завмерла в нерішучості.
— Клуша безглузда! Навіщо ти взагалі, якщо елементарні функції виконувати не можеш? – Вадим спочатку хотів струсити Дашу, але побачивши її, величезні від жаху очі, зупинився. – Знаєш, мені набридло! Ти мені набридла! Твоє куховарство гидке ось тут вже, – кинув він і схопивши з тарілки млинець швидко запхав його в рот і почав натягувати куртку.
— Ти куди?! – Дарина хотіла кинутися за ним, але все ще боялася, що він підніме руку на неї.
– Іду! Зовсім мізків немає… Прожрала все… – сплюнув він і грюкнув дверима.
Дарина залишилася стояти посеред кухні і ковтати сльози, що ринули з очей. Весь день у неї все валилося з рук. Вона кілька разів дзвонила Вадиму, навіть хотіла вибачитися за те, що не пішла в магазин… Але він не відповідав, а потім відключив телефон, а ось сестра Вадима зателефонувала Дарині через три нескінченно довгі дні. Дарина дуже зраділа цьому дзвінку.
– Даринко, привіт. Я заїду до тебе? – спитала вона.
– Звичайно! А ти… Ти про Вадика не знаєш?
– Все нормально з ним. Приїду, розповім.
Дарина кинулася додому, накрила стіл, насмажила фірмових котлет… Сестра чоловіка прийшла голодна і вм’яла все, що було на столі, а потім поскаржилася на брата.
— Вадим зовсім знахабнів! Привів додому якусь дурепу! Тобі й у підмітки не годиться, – розповіла сестра Вадима.
— Кого? – перепитала, запинаючись, Дарина.
— Не знаю, дівка якась. Привів і каже мені, мовляв, йди, звільняй мою квартиру. Я від Дарини пішов, житиму тут.
— Я гадала, що він здавав свою студію, – пробурмотіла Дарина.
— Ну, я платила йому за комуналку, а тепер ось виселив він мене. Безхатько я тепер.
Дарина була в шоці. Новина, що у Вадима інша була як удар нижче поясу.
— Даринко, люба, можна я в тебе поживу? До мами піти не можу, ми з нею посварилися! – сестра Вадима поклала руки на груди. – Мені дуже треба! Це ненадовго, може, тиждень-другий поживу… до Нового року.
— Гаразд, живи. Квартира велика, – пробурмотіла Дарина.
Їй було самотньо в трикімнатній квартирі після того, як чоловік пішов. Сестра Вадима дуже швидко перевезла речі. Вона поводилася скромніше, ніж Вадим, але досить швидко освоїлася, і вже за два тижні вона не тільки не з’їхала, а й «запрягала» Дарину по повній.
– Обід приготувала? Я з собою візьму на роботу. А білизну випрала? Мені треба чисту блузку. І так, поки не забула, купи мені нові колготки, старі порвалися, а твої мені великі занадто…
Сестра Вадима загинала пальці, а Дарина, як Попелюшка, крутилася навколо неї.
— Новий рік святкуватимемо тут. Замовиш нову ялинку? Кажуть, зараз уже оздоблені продають, а в тебе позорище якесь! Загалом займися цим питанням, а ще я знаю, де купити червоної ікри та делікатесної рибки. Не забудь тільки, що треба із запасом брати, мало що… Раптом Вадим вирішить повернутись? – сестра чоловіка дивилася на Дарину, чекаючи на реакцію.
Не минало й дня, щоб Дарина не згадувала про Вадима.
– Думаєш? – з надією спитала кинута жінка.
Того ж вечора сестра Вадима повернулася додому з новинами.
– Даринко, танцюй! – сказала вона і змовницьки підморгнула.
– Що?!
— Вадим просив мене з тобою поговорити…
– Про що? – Серце Дарини пропустило удар.
— Проситься на Новий рік…
— Звісно, хай приходить! – Дарина ледь не зомліла від радості.
Вона зраділа, що її молитви почули. Милий захотів повернутись: напевно, одумався. У Новорічну ніч Дарина чекала на свекруху, чоловіка, його сестру та свою маму.
— Святкуватимемо в сімейному колі! – хвалилася вона, літаючи немов на крилах.
Дарина купила собі нове вбрання, сходила до перукарні, зробила манікюр. Сестру чоловіка вона попросила відмовитися від будь-яких планів на день, щоб допомогти накрити на стіл. І свекруха натякнула, що хотілося б побачити її участь, але чомусь у призначений час прийшла лише мати Дарини.
– Ну… Чим допомогти? – спитала вона.
— Рибу нарізай… – відповіла Дарина. – Тонко. Вадюм любить, щоб шматочки були «прозорі».
— Ти впевнена, що вам варто миритись? – обережно запитала мати, непомітно викидаючи у смітник фартух, який подарувала дочці свекруха.
– Мамо! – Дарино навіть прикрикнула на матір, не впоравшись із емоціями.
— Дивись… Тобі видніше.
Свекруха з дочкою прийшли до десяти, коли салати та гаряче були готові. Де носило приживалку-сестру Вадима весь день підготовки до Нового року, Дарина не знала, а мати взагалі була в шоці, дізнавшись, що сестра чоловіка живе у Дарини.
– Які ви чудові! Навіть стіл без нас накрили! – зраділа сестра Вадима, зазирнувши на кухню.
Поліна Львівна зовсім не збиралася допомагати. Вона поставила на стіл сітку з мандаринами та пішла до телевізора. На цьому її «внесок» в Новорічний стіл закінчився.
— А Вадим… Коли прийде? – тихо спитала Дарина у його сестри.
— Дзвонив мені, казав, що скоро буде, – відмахнулася сестра чоловіка.
Весь цей час Дарина сиділа як на голках, періодично дивлячись у вікно. О 23:00 справді хтось постукав у двері.
– Відкрию! – кинулась вона до дверей. – Ой …
За порогом стояв Вадим… А поряд з ним переминалася з ноги на ногу довгонога білявка.
– Ви хто? Ми снігуроньку не замовляли, – видавила Дарина.
— Ой, ти як завжди, з кумедними жартами. Ліза, проходь. Дарина так гострить, що соус чилі до м’яса не знадобиться. Ти, до речі, запікала качку? – нахабно спитав чоловік.
Дарина проковтнула.
— Що мовчиш? Візьми пальто у моєї нареченої, а я пішов мити руки.
Ліза скинула шубку і засунула її в руки Дарини, а потім пройшла до квартири, не чекаючи на запрошення.
— Ой, які смачні закуски! – зраділа вона, простягаючи руки до бутербродів із рибою. – А ось вино підкачало. Вадим обіцяв дороге… А це що?
– Дівчино, а ви хто? – мати Дарини здивовано дивилася на гостю.
Свекруха та його сестра тим часом щось говорили на кухні, а Дарина мовчки спостерігала збоку, ніби те, що відбувалося, було сном.
– Я – Ліза. Вадим сказав, що ми тут житимемо, поки наша квартира здається. Ви його мати, так? Моя майбутня свекруха, значить? – Наївно запитала Ліза.
– Ні, я його теща.
– Теща? Ви ж не моя мама… – думки в голові білявки закипіли. – Ой, як смішно!
— Вадиме, зятю, іди сюди! – Бачачи, що дочка в ступорі та на її очах застигли сльози, мати Дарини вирішила взяти ситуацію під свій контроль, доки наречена зятя не з’їла всі бутерброди та делікатеси.
— Дарино, ти навіщо запросила свою матір? Ми так не домовлялися! – Звинуватив Вадим дружину, побачивши тещу.
— Не тільки тобі, Вадиме, дивувати нас у Новий рік, – парирувала теща.
— Не сваритимемося у Новий рік! Краще давайте вип’ємо, Дарино, неси найдорожче зі своїх запасів! – наказав Вадим.
— А ти хіба не за кермом? – здивувалася Поліна Львівна, яка теж здивувалася тому, що відбувалося.
– Ми з Лізою залишимося тут, – поставив перед фактом Вадим. – Квартира велика, місця вистачить усім. Дарино, ти ж хотіла, щоб я повернувся додому. Ось і я. Приймай.
— Слухайте, може, ви потім закінчите свої дурні розмови? Скоро куранти битиму, а я ще не загадала бажання! – Ображено надула губи Ліза.
– Ваше бажання, шановна, загадаєте за дверима, – безкомпромісно сказала мати Дарини і, схопивши пальто Лізи, засунула їй в обличчя. – Забирай свою дівку, Вадиме, і чеши звідси. І так, сестру і матір теж прихопи. Ваша родина гідна зустріти Новий рік без нашої присутності.
– Дарино! Твоя мати багато бере на себе! Вона тут не господиня! Нехай іде вона! – обурився Вадим.
Його підтримала сестра.
— Мамо… — видавила Дарина, затуливши обличчя руками.
Стільки всього сталося, що вона не знала, як поводитися. Ситуацію врятувала мати.
— Даринко, давай, допоможи нашим гостям покинути приміщення. Почни з Вадима, а будеш за нього триматися, разом із ним підеш за поріг! Квартира моя, тож я не подивлюся, що ти моя дочка! – пригрозила жінка. – Рахую до дванадцяти, – вона зобразила бій курантів, спрямувавши пробку від ігристого в бік зятя.
Той зрозумів, що теща не жартує і, схопивши зі столу тарілку з олів’є, вискочив з кімнати. Ліза побігла за ним. Втім, і решта гостей почала збиратися. Поліна Львівна обурювалась найголосніше, обіцяючи Дарині, що та ще пошкодує.
Незабаром вхідні двері грюкнули востаннє. Гості пішли. Дарина довго плакала, коли її чоловік пішов остаточно, а її мати ненадовго видихнула. Добре, що квартира належала їй, і вона мала хоч якийсь вплив на безрозсудну дочку.
— Більше, щоб ця сімейка до нас ні ногою! На розлучення подаси відразу після свят. Я перевірю особисто! – пригрозила мама. У цей момент годинник пробив опівночі. Дарина змахнула сльози і швидко загадала бажання…
