В одному місті мешкала дівчина Настя. І всі її вважали справжньою господаркою долі. У батька Насті був досить великий бізнес, пов’язаний із магазинами та торгівлею. Дівчині родина ні в чому не відмовляла. Тато порошинки з улюбленої донечки здував. Жили вони у чудовому великому будинку, де у Насті була найдівчача кімната. З м’яким ліжком, купою іграшок, стильними меблями. Здавалося, їй заздрили всі, хто тільки міг.
Але нелегка доля часом буває у жінок. Вони змушені боротися з усіма складнощами, що їм підкидає життя. І продовжувати йти з гордо піднятою головою. Їхні тендітні плечі іноді здригаються від усієї несправедливості буття, але жінки продовжують йти вперед. І, попри все, виходять із ситуації переможницями.
І тут сталося раптове: тато вигнав дочку з дому! А коли мешканці містечка дізналися про те, що сталося, то тут же підхопили цю тему і почали роздумувати. Що ж такого могло статися, коли вже 18-річну Настю тато з дому вигнав? Невже вона щось серйозне наробила? Чи, може, взагалі чекає малюка незрозуміло від кого? Деякий час місто просто стояло на вухах, а Настя взагалі зникла з поля зору.
Але нещодавно про Анастасію знову заговорило не лише її невелике містечко, а й багато ЗМІ. Вони розповідали про дівчину як про власницю власного бізнесу. Вона створювала чудові сумочки ручної роботи і потихеньку підкорювала світ бізнесу. Анастасія погодилася поділитися з усіма тим, як нелегка доля допомогла їй піднятися на вершину і знайти справжнє щастя.
Мами у дівчини не було, адже вона відійшла в інший світ, коли Насті було всього 3 роки. Хвороба підступила настільки раптово, що нічого зробити просто не встигли. Батько Анастасії був у розпачі, коли залишився один з малюком на руках, і, як тільки зміг, одразу ж повернувся до роботи. Йому здавалося, що так буде правильніше.
Дівчинка росла, і батько намагався дати їй все, що тільки можна. Оточити увагою, любов’ю, турботою. Але часом з цим можна переборщити, і дитина виросте надто розпещеною.
На жаль, так сталося і з Настею. Поки вона була маленькою, її кімнати просто тонули в морі лялечок, м’яких іграшок, яскравих суконь і солодощів. Але дівчинка зростала, а разом із нею зростали і її запити. Керувати підлітком було набагато складніше, і тато Насті просто «відкупався» від своєї дитини.
Сама дівчина вважає, що останньою краплею стала дуже ганебна для неї пригода:
«Мені було 18, але я зовсім не думала ні про навчання, ні про себе, ні про тата. З’явилася під ранок додому в ледь живому стані. Ми з подружками відпочивали у клубі, але раптово у мене закінчилися гроші, тоді я захотіла додому, щоб попросити у тата ще. Біля клубу я не встояла на ногах і впала. Розбила коліна та дорогий телефон, подарований татом. І в такому стані він побачив мене вдома, коли я ледве змогла пробурмотіти щось про гроші і одразу вирушила до жіночої кімнати. Після хмільних напоїв мені було дуже погано».
Дівчина щиро зізналася, що наступного ранку чекала від тата чергової повчальної лекції та швидкого примирення. Просто так було завжди, і вона вирішила, що і цього разу батько вчинить так само. Адже він завжди був добрий з нею. Але терпець батька Анастасії урвався.
«Тато того ранку виглядав просто неймовірно лютим. Мені здавалося, що ще мить і я просто крізь землю провалюся. Він ще й так підозріло мовчав. Я пройшла до холодильника, щоб взяти якусь їжу. Спробувала згладити розмову і запитала, чи не зробить тато мені кави. Але він і розмовляти зі мною не став. Просто взяв за руку і відвів у вітальню. Там стояла одна-єдина валіза».
Настя завмерла нажахана, коли дізналася, що тато виганяє її з дому. Чоловік заявив, що донька житиме у старому будинку її покійної бабусі. Цей будиночок знаходився у селі, відносно неподалік того міста, де жила Настя з татом. У валізі було трохи одягу, мінімально грошей на продукти, книжки. Більше нічого. Настю посадили в машину та відправили до села. Тоді для дівчини це здавалося зрадою.
Журналістам нинішня бізнес-леді розповіла:
«Усю дорогу до хати бабусі я плакала. Мені здавалося, що батько зрадив мене. Що він не любить мене і ніколи не любив, якщо вже відправив в таке покарання. Я дуже ображалася на нього і вважала, що ніколи не пробачу. А в цій бідній халупці взагалі з голоду пропаду. Я ж і готувати до ладу не вміла».
Будинок бабусі був дуже маленький, якщо порівнювати з будинком Анастасії. Дівчина зайшла всередину і здивувалася, що всередині все на місцях. Меблі, техніка. Тільки брудно, але загалом жити можна. Проте образа на тата не дозволила їй почати робити хоч щось. Вона продовжувала плакати та ображатися. Лише згодом голод нагадав їй про те, що настав час підкріпитися.
Зараз Анастасія зі сміхом згадує той період:
«Зазвичай я купувала їжу або мені її готували. Тоді продукти в будинку були, але я приготувала щось страшне. Якусь дивну суміш із борошна, молока, яйця та достатку олії. Повинні були вийти млинці, а вийшло щось огидне».
Настя розповіла, що спочатку вона просто пила молоко і їла хліб. Наступного дня вона спробувала приготувати суп. Їй здалося, що це просто, адже суп це гаряча вода і трохи крупи. Вона навіть спробувала приготувати засмажку для супу, але вже за кілька миттєвостей вибігала на вулицю з сковорідкою, що моторошно димила в руках.
Це помітив юнак, що проходив повз, і допоміг Насті загасити сковороду. Він засміявся і спитав, що ж такого вона готує. А коли почув історію про суп, то почав сміятися ще більше. Спочатку Анастасія образилася, але хлопець, який представився Андрієм, запропонував свою допомогу із приготуванням. Хлопець підробляв у місцевому ресторанчику, тож приготувати суп не було проблемою.
Саме на той момент Настя зрозуміла, що не все так погано. Вона пробувала готувати, прибиралася в будинку, читала книжки. Її їжа нехай і не була ідеальною, але з кожним разом ставала все кращою. Андрій часто кликав дівчину на прогулянки, дарував милі дрібнички та пригощав солодощами. Здається, життя пішло в потрібне русло.
Тепер успішна бізнес-вумен згадувала зі сльозами на очах:
«Якби не тато… Я вважала його зрадником, адже не розуміла, як він міг зробити так із рідною дочкою. Але потім, коли вперше самостійно приготувала суп, коли прибрала будинок. Коли створила свою першу сумочку. Раніше я не вміла шити, але у бабусі знайшла швейну машинку та трохи тканини. Це було дуже цікаво. Я намагалася малювати сумочки, а потім шити їх. І згодом у мене почало виходити.
Через 2 місяці заслання батько приїхав у село, щоб подивитись, як я живу. Він невимовно здивувався і на радостях навіть заплакав. Сказав, що вірив у мене, вірив у те, що зможу взяти себе в руки. Він запропонував повернутись додому, але я не захотіла.
Не захотіла залишати Андрія… Коханого Андрія та улюблену справу. Я досягла всього сама, але тато допоміг мені загартувати характер. Мені здавалося, що в мене нелегка доля, але вона мені допомогла. Я підкорила вершину бізнесу і досягла успіху. Дякую тобі, любий мій тату».
