Ми з чоловіком завжди жили душа в душу, поки в наші стосунки не лізла свекруха. Коли коханий освідчився мені, вона не могла змиритися з тим, що її єдиний любименький синочок більше не буде з нею жити.
Спочатку вона взагалі вважала його зрадником, який кидає матір. Всіма правдами і неправдами він завжди намагався її напоумити. Я бачила, що йому важко, бо все своє життя він пробув поруч із нею.
Батька не стало, коли чоловік був ще маленьким. І я можу зрозуміти свою свекруху. Вона віддавала синові всю свою любов і турботу, але це переросло в гіперопіку.
Коли ми одружилися, питання про те, щоб жити разом зі свекрухою, навіть не стояло. Ми одразу вирішили, що орендуємо окреме житло і почнемо збирати на власне. Без сварки зі свекрухою теж не обійшлося.
Свекруха не розуміла, навіщо нам своя квартира, якщо в неї пустує ціла кімната. Так-так, та сама, в якій усе життя прожив мій чоловік. Якось ми все-таки з’їхали. Свекруха часто приходила в гості, намагалася роздавати поради.
Але я мужньо відбивалася від її нападок, причому, хочу зауважити, завжди дуже ввічливо. На той момент мені було 25 років, і я прекрасно знала, як вести побут, готувати і прибирати у квартирі.
Про таке взагалі смішно говорити! Але свекруха цього не розуміла. Вона завжди вважала, що її досвід із моїм не зрівняється, тому я маю її слухати. Я з жахом уявляла, що буде, коли в нас з’являться діти
А я цього дуже хотіла, як і мій чоловік, утім. Вагітність ми планували заздалегідь. Я одразу сказала чоловікові, що не потерплю, якщо його мати сунутиме свого носа туди, куди її не просять.
Він навіть провів із нею роз’яснювальну бесіду, якщо можна так висловитися. Свекруха пообіцяла, що залишить мене в спокої, не буде мною опікуватися і все в такому дусі. І знаєте, що сталося? Ситуація докорінно змінилася.
Поки я була вагітна, вона постійно дорікала мені в тому, що я занадто розслабилася. Мовляв, я і те повинна робити, і це, а чоловіка, навпаки, постійно жаліла. Адже він годує сім’ї, втомлюється на роботі, старається.
Коли до пологів залишалося ще кілька місяців, я почала ловити себе на думці, що з радістю б пожила взагалі одна. У спокої та мирі, але коханий мене заспокоював. Саме він запропонував мені спільні пологи.
Пропозиція чоловіка мене зворушила. Я раніше навіть не думала, щоб він був присутній на пологах, але мені сподобалася ця ідея. Та й подруги розповідали, що це сильно зближує, а я цього дуже потребувала.
Тільки ось, коли настав найвідповідальніший момент і я опинилася в пологовому будинку, все пішло не за планом. Точніше, спочатку все було добре. Окрема палата, найкращий персонал і все, що могло стати в нагоді.
Але в найвідповідальніший момент примчала свекруха і просто відправила мого чоловіка додому відпочивати. Тому що він, бідненький, втомився, а я, тужачись і стікаючи потом, навіть злитися вже не могла.
Вчинок і свекрухи, і чоловіка був для мене зрадою. Я не чула доводів свекрухи, не могла зрозуміти, чому коханий поїхав додому. Мені здавалося, що це якийсь сон, але це сталося.
Коли нас із малятком виписували, я чоловікові ні слова не сказала. А після приїзду додому висловила свекрусі все, що про неї думаю. Бачити її у своєму домі я більше не бажаю.
Чоловіку сказала, що якщо так буде й далі тривати, то ми просто розлучимося. Такого повороту подій він від мене не очікував. Я втомилася терпіти таке ставлення!
