Коли я виїжджала за кордон 10 років тому, мама була ще бадьорою і веселою, язик не повертався назвати її старенькою. Щороку я намагалася приїжджати на свята і привозити подарунки.
Коли вийшла заміж, то часу зовсім не було. Потім ще й дитина з’явилася. Мама моя живе в селі одна, тата вже багато років немає. З мамою залишився мій молодший брат. Він закінчив університет і одружився.
Після весілля він переїхав у місто у квартиру своєї дружини. Мама залишилася в селі, сказала, що там їй комфортно. Перший час я не хвилювалася.
Після маминого 65-річного ювілею я з братом домовилася, що він наглядатиме за мамою, допомагатиме їй по господарству і привозитиме продукти. Ми з чоловіком не бідуємо, але й великих заощаджень у нас немає.
За той час, що ми прожили за кордоном, нам вдалося накопичити на невелику двокімнатну квартиру, де ми живемо з нашим сином. Коли домовлялася з братом рік тому, я пообіцяла висилати певну суму щомісяця.
На вислані гроші разом із пенсією цілком можна жити в селі, коли є корова і кури. Брат погодився допомагати мамі, але наполіг на тому, що він хоче оформити мамин будинок на себе.
Я довго сумнівалася, але потім вирішила, що виходу іншого немає, та й навіщо ділити мамин будинок, коли я живу в іншій країні. Я рік щомісяця одразу після зарплати відправляла гроші братові на картку.
Через рік вирішила приїхати зі своєю сім’єю, зробити сюрприз. Брату і мамі нічого не сказала. Коли ми приїхали до мами в гості, виявилося, що брат не допомагає їй матеріально, тільки іноді дров наколе і корову виведе на випас.
Дружина брата ніколи не приїжджала, а мама вже не молода, їй важко самій справлятися з домашніми обов’язками. Коли я запитала брата, чому він не допомагає мамі, він відповів, що поруч із нею в селі живуть такі самі пенсіонери і вони цілком можуть про себе подбати.
Побачивши маму, я розуміла, що залишати її не можна. Але й забрати було нікуди. В одній кімнаті ми з чоловіком, а в іншій – дитина, а мамі потрібен цілодобовий нагляд. Все ж таки забрала маму за кордон.
Вмовила продати хату, щоб ми могли купити квартиру більшу і поселити її в нас. Зараз мама тимчасово живе в будинку для людей похилого віку, поки ми вирішуємо питання з житлом. Уже півроку там живе і почувається набагато краще.
Там за нею доглядають фахівці, я не хвилююся про те, чи поїла вона. Після роботи я часто відвідую маму, і вона каже, що в неї все добре. Брат образився на мене за те, що я продала мамин будинок і йому нічого не дісталося.
Але я вважаю, що вчинила правильно, бо думала про благополуччя мами, а не про свій достаток. Мені нелегко через день ходити до неї, але я хвилююся за неї і хочу, щоб у мами була гідна старість
