Наша фатальна зустріч відбулася у травні минулого року. Ми навіть не розмовляли, просто перетнулися поглядами, можна так сказати, але з того часу мене ніби підмінили.
Спочатку це виражалося не так сильно, але через якийсь час я помітила за собою якийсь нездоровий інтерес до цієї персони. Ні, я не закохана. Одне я знаю, точно – я збожеволіла через нього.
Почала постійно думати про нього, говорити про нього. Його ім’я не виходило у мене з вуст – це помітили дуже багато людей з мого оточення. Далі стало ще гірше – я зовсім з котушок злетіла.
Буквально намагаюся «жити його життям» – мене непереборно тягне туди, де він, я намагаюсь опинятися там, стежити за ним, за можливості навіть іноді фотографувати, незрозуміло навіщо.
Мене абсолютно перестали хвилювати речі та люди, які мене оточують, я не можу ні на чому зосередитись, бо він скрізь мерехтить мені. Решта здається абсолютно порожнім, зайвим і непотрібним.
Іноді, коли поруч виявляється аркуш паперу та ручка, я починаю просто машинально писати чи вимальовувати його ім’я. А коли читаю книгу, і там описують якогось персонажа, я 100% уявляю саме його і нікого більше.
Його образ надто міцно прижився у моїй голові. Це вже клініка… Так, звучить моторошно, але я не знаю, що таке. Але повторюся – не закохалася я. Але я буквально одержима ним, це маніакальна нав’язлива ідея.
Я не розумію, чому саме він, і звідки він узявся взагалі в моєму житті. Причому добре там якась знаменитість – я розумію, кумир-фанати, але це звичайна людина, як я. Мого віку. Нічим таким не вирізняється.
Немає причин так поводитися, а я їм просто марю. Деякі з мого оточення вже всерйоз турбуються, що я захворіла. Тільки діагноз ніхто поставити не може. Що зі мною відбувається і як зробити, щоб це припинилося?
