Я на пенсії став щасливішим, ніж був в молодості. До цього я прийшов не одразу. Мені довелося попрацювати над власним щастям. Звичайно, у кожного щастя своє, але хочу поділитися своїм рецептом.
Найперший і визначальний пункт – переїзд у село. Спочатку я не планував там залишатися надовго, але за півроку, що я там пробув, у мене сформувався певний план дій.
Перебуваючи віч-на-віч із самим собою, я раптом усвідомив, що не всі люди хочуть налагодити з тобою діалог. Не прагну цього і я. У суспільстві прийнято грати роль позитивної або, якщо хочеш, хорошої людини, але це втомлює.
До мене в гості приїжджали лише ті, хто справді хотів побачитися. Хто не хотів, знаходили відмовки. Дивно було побачити тих, на кого зовсім не чекав, і, навпаки, дивно було слухати відмовки від найближчих.
Так я зрозумів, що надто багато сил йде на підтримку соціальних зв’язків, які не такі вже й потрібні. Другий пункт — це можливість відкрити якийсь раніше невідомий потенціал.
У молодості мені подобалися якісь речі, але у повсякденному житті на них нема часу. Не можу сказати, що я не був на своєму місці, просто завжди було відчуття, що я можу робити щось ще.
Третій пункт – це повернення до витоків. В молодості мене тягнуло в місто, я вважав, що це перспектива, яка мені потрібна. Але з віком стало тягнути назад. Мій дід казав, що вільну людину в місто не заженеш.
Міста навіщо вигадали? Щоб робочу силу до виробництва підтягнути. Ні, місто, безумовно, стало вікном можливостей. Але. Кілька років я мучився, сумнівався. Чи зможу я витягнути цей будинок на селі поодинці?
Раптом квартиру продам, а для будинку втричі більше знадобиться? Потім подумав, що якщо зараз не зроблю, то потім точно шкодуватиму про те, що не спробував. От і перебрався. Найцікавіше те, що дні став помічати. Погоду.
Фізично, звичайно, складніше, але й працю свою зовсім по-іншому ціную. Тут і картопля свою солодша, і яйця, які кури твої знесли, смачніші. І риба, і мед, і ягоди. Всі смаки інші.
Я й трави почав збирати. Часом здається, що я просто за міським темпом не встигав, тож і втік. Але загалом ця моя старість мені подобається. У свої “за 60” почуваюся набагато краще, ніж у 20. Тож не зволікайте. Якщо надумали вже, то робіть. Немає чого боятися!
