Мене звуть Ніна, мені 30 років, я працюю аналітиком у банку. Цифри, відсотки, купа паперу – напевно, багато хто вважатиме, що це меганудно.
Але я свою професію дуже люблю, і особливо мені в ній подобалася сума, яка щомісяця падає на мою зарплатну картку. Втім, як казали в стародавньому телесеріалі – багаті теж плачуть. Не знаю, з чого мені почати свою розповідь, щоб ви правильно мене зрозуміли. Напевно, з того, як три роки тому я влаштувалася в один комерційний банк – досить великий, але людям, які не крутяться постійно у фінансових колах, його назва навряд чи щось скаже.
Усе було чудово: колектив, обов’язки, жодного «бруду». Зарплата теж радувала – вистачало і на гідне життя, і на гарний одяг. Сім’ї в мене поки що немає, тому саме роботі я приділяю більшу частину свого часу. Начальство таке завзяття цінувало, а тому мій оклад регулярно підвищувався. До того ж я не пам’ятаю, щоб з мого боку були якісь серйозні промахи.
І мене, як фахівця, знали і цінували не тільки в рідній кредитній установі, а й в інших організаціях. А тому я не дуже здивувалася, коли півтора року тому мене запросили на вищу посаду до конкурентів. Зрозуміло, що й зарплата була набагато вищою.
Я, звичайно, людина не дуже жадібна, але відразу від пропозиції відмовлятися не стала. Обдумала все і зважилася на розмову зі своїм керівництвом. Мене вислухали, але, на жаль, не змогли дати хоч трохи гідної контрвідповіді.
І я прийняла рішення переходити на нове місце, де до всього іншого пропонували чудовий соціальний пакет – не те, щоб принципово, але ж приємно! І медична страховка набагато краща там.
Спочатку все було чудово – нові обов’язки, нова відповідальність. Роботи, щоправда, стало в рази більше, але мені це дуже подобалося. Перші «дзвіночки» з’явилися десь за пів року – після чергової аудиторської перевірки в належний день на моєму зарплатному рахунку не виявилося грошей.
Наступного місяця ситуація повторилася – знову на кілька днів перенесли зарплату. Потім керівництво видало наказ, за яким термін її виплати дещо зсунули, але й це не допомогло – виплати знову затримували.
А потім гримнули скорочення. Я за себе не дуже переживала, адже такий фахівець, як я, завжди знайде нове місце. Але сама ситуація мені зовсім не подобалася – було абсолютно очевидно, що в нашого банку почалися проблеми.
Через кілька тижнів я випадково зустрілася в гіпермаркеті зі своєю колишньою начальницею. Ми обидві були раді бачити одна одну і вирішили заскочити до найближчої кав’ярні – випити по чашечці кави і поговорити.
Вона поцікавилася, звісно, і тим, як у мене на новій роботі. Можливо, я і була неправа – не варто виносити сміття з хати. Проте я поділилася з ексначальницею своїми побоюваннями.
Загалом, ми обидві давно крутимося у світі фінансів і ситуацію на ринку знаємо. Але в моєму старому банку все було чудово. І, звісно, моя минула начальниця вставила свою «шпильку» – мовляв, можливо, не варто було переходити? Усіх грошей же не заробиш, мовляв
Я невпевнено знизала плечима – можливо, і не варто було, але час-то назад уже не повернути. На тому й розійшлися, і я навіть забула про нашу розмову.
Однак яким же було моє здивування, коли колишня начальниця зателефонувала і запропонувала мені місце. Не можу сказати, що воно передбачало якісь захмарні доходи, але порівняно зі ставкою, звідки я йшла, пропозиція була дуже навіть цікавою.
Я пообіцяла подумати. І адже є над чим! З одного боку, я відразу здогадалася, звідки, як то кажуть, «ноги ростуть»: напевно, моя колишня начальниця зметикувала, що за нинішнього стану справ у моїй компанії я незабаром буду підшукувати нове місце – якщо вже цим не зайнялася. А професіонала мого рівня, як я вже писала, знайти досить складно.
З іншого боку, півтора року тому я йшла все-таки до конкурентів, і моя невелика «зрада» не залишилася непоміченою. Якщо зараз я повернуся, як до всього цього поставиться і колектив, і вище керівництво?
Не приховую, це питання я обговорила і з майбутнім безпосереднім начальником, і з тією самою начальницею, яка знову «посватала» в попередній банк.
Перемелюючи в голові все це, я довго не могла прийняти рішення. З одного боку, я розумію, що все перераховане вище – якісь дивні, навіть непрофесійні, переживання і рефлексії. Але все-таки вирішила повертатися – будь, що буде…
