З деяких пір Наталя Іванівна просто терпіти не могла свій жіночий колектив. Звісно, у них у всіх все добре: чоловіки, діти, та одні розмови про ганчірки, нігтики та зачіски.
А в неї, все стабільно! З чоловіком розійшлися, діти роз’їхалися хто куди і зараз годинник покаже рівно 18.00 і піде вона одна в холодну, порожню квартиру.
Адже вона всі ці роки тільки й робила, що обслуговувала всю родину. Бігла з усіх ніг додому, щоб приготувати вечерю, коли не вистачало грошей, а чоловік навчався, то працювала на 2х роботах та брала підробітки, робила з дітьми домашні завдання… І що? Чоловік вивчився, кар’єру зробив і тепер бачите вона йому не підходить: і погладшала, і постаріла, і одягається не так, і зачіска не та, одним словом “село”, зате він тепер начальник.
Загалом пішов він від неї до іншої, яка молода і вродлива. Так, їй було боляче та прикро. Та їй і зараз боляче . І добре б просто пішов. Але ось же яким нахабою він виявився: замість того, щоб дати Наталці Іванівні спокій, ця погана людина телефонує їй і розповідає як йому добре з новою дружиною. Тьху!
А ось діти не дзвонять місяцями … Тільки фотографії шлють із різних подорожей.
Подруга каже, що згадають, коли діти у них з’яляться . А їй це взагалі треба буде таке щастя?
Та хіба вона такого життя хотіла для себе?
Все для них….Все їм… Підлаштовувалась, крутилася, від кар’єри відмовилася і в результаті залишилася ні з чим…. Добре хоч квартиру при розлученні собі виторгувала.
-Наталю Іванівна, Наталю Іванівна! — крізь потік бурхливих думок раптом пролунав вимогливий голос. -Наталю Іванівно!
Жінка здригнулася і швидко заморгала.
-Що?
-Та ось, – сказала одна з колег Наталії Іванівни. — Одна моя знайома до астролога сходила, та їй на цілий рік астрологічний календар зробила. Ось прямо на кожен день, уявляєте? І вона тепер знає, який день сприятливий, який ні і які справи в той чи інший день можна робити, а які не можна. Пам’ятаєте, ви саме хотіли щось подібне. І коштує, до речі, недорого.
-Хотіла, – тихо сказала Наталя Іванівна, а про себе подумала, що це було давно, ніби в іншому житті, коли її чоловік був поруч, і діти теж. – Дякую, – продовжила вона. — Але мені не актуально.
-Якщо що, звертайтеся.
Наталя Іванівна закивала головою, а про себе знову подумала, що зараз їй зовсім не треба знати ці вдалі та невдалі дні. І взагалі нічого не потрібне. Взагалі, взагалі нічого… Хоча…
Жінка раптом відчула, що дещо їй все ж таки цікаво. А саме коли ця нова пасія чоловіка покине його і він приповзе до неї на колінах благаючи пробачити його , а вона сміятиметься над ним і звичайно ж не пустить на поріг… А може й пустить.
Ні, астролог їй такого явно не скаже … А от ворожка …. ворожка може. Значить їй потрібна саме ворожка!
Наталя Іванівна повільно йшла з роботи до метро. Вже були сутінки і навколо сяяли веселі вогні. Повз проходили люди. Хтось поспішав і йшов на самоті, а хтось йшов повільно, один чи в парі.
Вона проходила повз магазини та кафе. Раніше вона завжди хотіла зайти в них, але не було часу: як можна зайти, коли вся родина не годована? А тепер час є, але бажання немає ніякого. Від цих думок Наталя Іванівна знову поринула в безпросвітний смуток і апатію, і стала шкодувати.
-Гей, красуня! Дай тобі погадаю! Бачу я, життя в тебе не щасливе. Шлях Наталі Іванівні перегородила справжня циганка.
Циганок Наталія Іванівна боялася і абсолютно не вірила їм. Ще з дитинства. Тоді вона з братом їхала електричкою і ввійшла жінка, і так запудрила їй мізки, що забрала всі гроші, що в неї були.
-Вибачте, дайте пройти!
Наталя Іванівна спробувала обійти її, але циганка ніяк не давала їй цього.
-Та що це таке! — обурювалася Наталя . – Я зараз поліцію викликаю! — вона говорила голосніше й голосніше.
Наталя Іванівна хотіла привернути до себе увагу людей, але вони не звертали на них жодної уваги, ніби їх не було або вони були невидимі. Вона навіть перестала чути звуки вулиці, сигнали машин, тихий гомін людей. Серце Наталії стислося і вона запанікувала. Наталя Іванівна справді не знала що робити.
І тут поряд із ними з’явилася якась дівчина. Вона взяла Наталю Іванівну за руку, кинула циганці:
-Відчепись від неї!
І буквально витягла з якогось кола, в якому, як виявилося, вона знаходилася.
Навколо повітря наповнилося шумом і гамом, і Наталя дуже зраділа цьому всьому. Навіть того перехожого, який обізвав їх поганими словами, навіть його, вона була готова поцілувати.
-З Вами все гаразд? – поцікавилася дівчина.
-Так ….., – Протягнула Наталя Іванівна. – Дякую вам величезне! Що я без вас робила б!
-Так, будь ласка, – дівчина посміхнулася. — Ось моя візитівка. Треба буде, звертайтесь.
Дівчина пішла далі, а Наталя Іванівна озирнулася довкола і зрозуміла, що перебувала біля метро, сунула візитку до кишені куртки і швидким кроком попрямувала до нього. І заспокоїлася лише тоді, коли сіла до свого вагона.
Минув тиждень після того, як Наталя Іванівна зіткнулася з циганкою і тепер ходила до метро тільки з кимось.
– Оленочка, ви до метро?
-Так, Наталю Іванівна. Підете зі мною? – відгукнулася Олена.
-Звичайно. Хвилинку.
Наталя почала швидко збиратися. Чесно сказати, вона терпіти не могла Олену, тому що та постійно говорила, але інших варіантів у неї не було.
Наталя Іванівна накинула куртку, взяла зі столу сумку та витягла рукавички з кишені.
-Ой, у вас щось упало! – Сказала Олена, швидко нахилилася і підняла візитку. – Ось.
Наталя Іванівна одразу згадала: цю візитку дала їй та дівчина, її рятівниця! А вона навіть не подивилася на неї.
-Дякую, – сказала Наталя Іванівна. Вона взяла візитку з рук Олени і знову поклала її до кишені.
А потім вони йшли до метро і Наталя намагалася не слухати Оленку, але й не занурюватися у свої думки, а більше звертати увагу на оточуючих.
А ось і метро!
– Усього доброго, Оленко! До завтра! — швидко поспішила до свого поїзда.
Вона зайшла у вагон, побачила містечко і вмостилася.
-Уф ….. ну нарешті!
Наталя Іванівна зітхнула і полізла в кишеню за хусткою і намацала там візитівку. Вона вийняла її з кишені і прочитала: “Дар’я, ворожка. Бачу майбутнє”, та й телефон написаний звичайно ж.
І тут Наталія Іванівна одразу згадала, що вона якраз хотіла дізнатися коли ж її чоловік повернеться до неї і ось, будь ласка, матеріалізувалась Дарина. При цьому вона явно показала їй свою міць: урятувала від циганки.
Потім у її голові почали з’являтися сумніви. Може, й не було нічого такого? Може, це все їй здалося? Може, ніхто й не тягнув її нікуди, а просто люди не захотіли зв’язуватися з циганкою і тому проходили повз.
Наталя покрутила візитку в руках і прибрала її знову в кишеню.
А потім вона почула, як оголошують її зупинку та поспішила вийти. Піднімаючись ескалатором, їй зателефонував колишній чоловік. Жінка дивилася на екран телефону і ніяк не наважувалася відповісти. Потім цікавість пересилила:
-Так? — намагаючись говорити спокійним голосом, сказала Наталя Іванівна.
-Наталю? Привіт! Як у тебе справи? Чи не вигнали ще з роботи? Тобі ж так багато років!
-Все добре, дякую, – голос жінки став холодним.
– А у мене все чудово! Машенька так чудово виглядає! Всі нею захоплюються, коли ми разом виходимо кудись!
Наталя Іванівна захотіла огризнутися. Адже все зрозуміло …. Вона все життя працювала, а потім біля плити стояла, а його Машенька не працює. Ну звичайно вона буде виглядати не втомленою та усміхненою. Але промовчала.
-Я що телефоную….У нашої доньки незабаром день народження. Вона вирішила зібрати нас у кафе та відзначити там, але ти не приходь. Машеньці неприємно тебе бачити. Та й мені також. Знову одягнешся як клуша якась…
А потім у трубці телефону пролунали гудки.
Наталя машинально зробила крок з ескалатора, відійшла до стіни і притулилася до неї. Ні, вона не хотіла плакати, але сльози зрадливо котилися з її очей.
Як це жахливо! Тобто він зі своєю Машенькою піде до кафе, а вона, мати, не піде? Хіба ж так можна? Ні, не можна. Вона дістала з кишені візитку та набрала вказаний у ній номер.
Наталя Іванівна з цікавістю оглядалася довкола. У візитці Дар’ї було написано, що вона ворожка і передбачає майбутнє. І ось, інтер’єр усієї її квартири як раз підходив під її заняття: темні, глухі штори, через які не проходить сонячне світло, напівтемрява, від світильників, елегантний стіл, посередині якого стояла прозора куля, мабуть, в яку Дар’я дивиться, передбачаючи майбутнє.
Неподалік розташувався ще один столик, за ним мабуть відбувається ворожіння. На всіх стінах, замість шпалер, висить тканина. А ще на одному круглому столику стоїть клітка з справжнісінькою величезною вороною.
-Каррр, – прокричала вона, побачивши Наталю Іванівну.
-Вона не кусається, – усміхнулася Дар’я. І від її усмішки Наталя раптом заспокоїлася. – Сідайте, – Дар’я запрошуючим жестом махнула на стілець поряд з невеликим столиком. -Яке ваше питання? — спитала Дар’я.
Наталя Іванівна знову розхвилювалася. Вона облизала, раптом пересохлі губи і судорожно вчепилася в свою сумку, яку поставила на коліна.
-Карррр, – знову каркнула ворона.
-Я хочу … …. я хочу знати свою долю, – промовила нарешті Наталя Іванівна. — І коли колишній чоловік повернеться до мене.
-Запит прийнято.
Дар’я дістала звичайні карти, попросила Наталю Іванівну вибрати одну картку, потім відклала її на стіл та попросила вибрати іншу картку. А потім почала перекладати їх у різні місця, щось бурмочучи при цьому.
Через деякий час вона відклала карти вбік і дістала карти таро і теж почала робити з ними якісь маніпуляції.
Але найцікавіше сталося коли вона піднялася і підійшла до великого столу, на якому стояла велика куля. Вона поклала руки на нього і він заграв різнобарвними вогнями. Після цього Дар’я опустила руки вниз, ніби підтримуючи ними кулю і почала дивитися в нього. Наталя Іванівна бачила, як її очі розширилися, а волосся почало розвиватися, ніби на них віяв вітер, хоча ніякого вітру в кімнаті явно не було.
— Бачу…….., — сказала Дар’я якимось чужим голосом. – Бачу! Тебе просунуть по роботі і піднімуть зарплатню……Ти зустрінеш багатого чоловіка і вийдеш за нього заміж….Ви будете мандрувати світом….Твій чоловік повернеться……
Потім щось сталося і Дар’я повалилася на крісло, яке стояло за нею, абсолютно знесилена.
-Коли? Коли це буде? – Наталя Іванівна склала долоні, немов благаючи Дар’ю продовжити. – Коли?
-Через рік ….., – ледве-ледь прошепотіла Дар’я і жестом вказала Наталі Іванівні на вихід.
Наталія зрозуміла, що сеанс закінчено і поспішила покинути квартиру швидше.
Жінка стояла на вулиці та вдихала прохолодне повітря. Пахло пожухлим листям і майбутнім морозом. Вона десь знала, що саме завтра випаде сніг. І хоча він буде першим, він більше не розтане. Сніг — біле покривало, він оновить землю і Наталя Іванівна знала, що теж оновиться разом із ним.
Жінка посміхнулася:
-Значить просиш мене не приходити на день народження доньки? А я прийду. Обов’язково прийду!
Наталія дістала телефон та зателефонувала своїй подрузі:
-Юлю, ти якось пропонувала мені оновити гардероб? Так ось, я згодна. Говори де і коли! Ага. Домовилися.
Потім Наталія записалася на стрижку з фарбуванням ,на манікюр та педикюр. А коли підходила до свого будинку, то зайшла до фітнес-центру і купила туди абонемент. Ну і нехай поки що на 3 місяці, зате там є басейн!
А ще зайшла в магазин і купила багато смачного і навіть той самий чай, дуже дорогий, про який тільки мріяла раніше.
А потім зателефонувала дітям і сказала, що придумала, як вони її можуть порадувати — адже й у Наталії Іванівни теж нещодавно був день народження: просто купити путівку на курорт.
Вона раптом відчула, що від цих маленьких радощів раптом почали розправлятися крила за спиною.
-Я ще всім вам на зло стану щасливою, – бурмотіла Наталя Іванівна. — Це навіть Дар’я побачила!
І спати вона лягла абсолютно щасливою. А наступного дня випав сніг…….
