Немає з чоловіком того тепла у стосунках, яке було з колишнім хлопцем. Коли мені було 19 років, у мене був хлопець, який мене дуже кохав. Ми були у стосунках, але я любила його більше як брата та друга, така собі своєрідна френдзона.
Вийшло так, що ще у стосунках з ним, я зустріла свого майбутнього чоловіка, а далі думаю пояснювати не треба. Незважаючи ні на що, ми розлучилися з хлопцем по-доброму, він пробачив і відпустив.
З чоловіком ми разом досі, загалом шлюб щасливий, зараз відносини навіть кращі, ніж були будь-коли. Але я зустріла випадково того хлопця, він уже давно перетворився на гарного мужнього чоловіка, ми поспілкувалися немов і не було ці років нарізно і розійшлися.
І начебто все добре чудово, і сім’я, і стосунки чудові, і дитина росте кохана, а немає чогось дуже важливого. Ми з чоловіком все ж таки чужі люди. При всій цій картинці щасливої сім’ї, сім’ї за нею і немає, ніби живемо в різних світах і вечорами просто мигцем перетинаємося.
Немає між нами тієї душевної близькості, якої так не вистачає, немає того розуміння та тепла та такої підтримки, які мають бути у стосунках. А з тим хлопцем було коли нам було по 19 років.
Може, й просто не ціную того, що є! Але чомусь дуже самотньо, є і подружки і чоловік, а близька людина, з якою можна було б поділитися всім потаємним, що в душі, її немає. Розумію, що сама все це обрала, і щаслива, але чомусь дуже самотньо та боляче.
