Я вийшла на пенсію і стала нікому не потрібною. В мене двоє дорослих дітей. Якщо дочка ще іноді заглядає в гості на чай, то син зовсім не зв’язується зі мною, не дзвонить. Нещодавно він подзвонив мені і запитав, коли в мене вихідний, а я на пенсії вже півроку як.
Лише зараз я зрозуміла, що все життя була сам за себе. І ось, коли я залишилася віч-на-віч зі своєю старістю, усвідомила все. Почала думати, як прожити решту років, як себе забезпечити, чим себе зайняти. Хтось няньчить онуків, хтось садить огірки на дачі, а я плачу дні і ночі безперервно.
Не розумію, за що мій син так зі мною вчинив. Що я зробила йому? Я виховувала сина і дочку одна, працювала, як і всі, щоправда, отримувала аліменти від колишнього чоловіка. Він порядна людина. Були часи, коли лише аліменти нас і рятували. Всяко бувало.
Діти ніколи не були голодними, а я могла й недоїдати, щоб вони нічого не потребували. Росли розумними та ввічливими, а тут таке. Дочка заходить до мене, коли може. Вона записала мене на пілатес, показала в інтернеті уроки з англійської мови. Вчитися ніколи не пізно.
Дочка дуже піклується про мене, готує, допомагає прибирати. Вона й гроші пропонувала, самі розумієте, які у нас пенсії. Але я ще бадьора, грошей мені вистачає. Та й у банку деякі заощадження є.
Син працює на двох роботах, забезпечує свою дитину. У нього два кредити, дружина поки не працює, тому всю увагу він приділяє їм, а я залишилася сама. Два тижні я не могла синові навіть додзвонитися. Спочатку думала, що з телефоном проблема, але іншим додзвонювалася з першого разу.
Може заблокував мене просто? Через цю думку я спочатку дуже хвилювалася, плакала, не могла зрозуміти, у чому перед сином завинила. А потім зрозуміла, що ні в чому не винна, я просто стала не потрібна рідному синові.
Тож я вирішила оформити заповіт на свою дочку. Все, що я маю, я їй віддам. Вона опікується мною, як маленькою дитиною, дуже хвилюється, що я сама живу. Вона завжди готова поговорити, питає, як у мене справи, допомагає у всьому.
Якщо щось трапиться, я тільки на неї сподіваюся. От і подумала, що правильно буде спадок їй залишити. Синові про це повідомила, щоб потім не дивувався. Все чесно. А що? Не треба було про матір забувати? А тепер нехай робить, що хоче…
