— Ти чого там з сковорідкою встала? Давай швидше, звільняй полицю на стелажі! — Остап, не соромлячись, згріб баночки з кремами Соломії й висипав їх прямо в картонну коробку з-під взуття.
— Через пів години приїде мама. Їй у спальні потрібен простір, а не твоя косметична барахолка!
Соломія поставила тарілку з гарячими яблучними оладками на обідній стіл. Зняла прихватку й пішла з кухні до спальні.
А Остап уже знімав з двоспального ліжка її в’язаний плед ручної роботи, намагаючись засунути його на верхню полицю шафи.
Вони жили в цій двокімнатній квартирі вже четвертий рік. Квартира дісталася Остапу від бабусі ще до весілля.
Вона була в жахливому стані: з облупленою фарбою на косяках і старовинною газовою плитою, на якій ледь тліла одна конфорка.
Остап тоді обіцяв, що зробить ремонт своїми руками. Та справа не пішла далі хвастощів. Навіть відірваний шматок шпалер біля плінтуса четвертий рік бовтався неприклеєним.
Зате Соломія після весілля продала стареньку мамину дачу. Гроші поклала на окремий рахунок. З цієї особистої картки вона й обставила порожню кухню сучасною технікою.
Купила двокамерну морозильну камеру, духовку, варильну панель, посудомийну машину, пральну машину та кавоварку.
А пів року тому на річну премію, отриману в пекарні, придбала для спальні величезний телевізор на настінному кронштейні.
Усі товарні квитанції про доставку та іменні гарантійні книжки з печатками магазину Соломія зберігала у прозорій папці на дні комода.
— З якої це радості я маю прибирати свої речі зі спальні? — запитала Соломія, притулившись плечем до одвірка.
— Надія Петрівна, здається, збиралася на недільний обід. На дивані у вітальні їй мало місця?
— Який ще обід? — Остап надувся й підтягнув вицвілі спортивні штани.
— Мати до нас назавжди переїжджає! Вік у людини такий, спина болить. Їй потрібен догляд і м’який матрац.
— Назавжди?! — Соломія випрямилася.
— А зі мною ти не забув порадитися, Остапе? Ми ж, власне, тут удвох живемо!
— А чого тут радитися? — чоловік зневажливо махнув рукою.
— Це моя територія! Бабусина квартира перейшла до мене. Кого хочу, того й прописую!
— То ти вирішив вигнати мене з нашої спальні? — з наголосом уточнила вона.
— Коротше, не вигадуй проблему з нічого! — невдоволено буркнув Остап.
— Поспиш у прохідній кімнаті, не переломишся. А матусі потрібен спокій. Вона ввечері любить дивитися серіали на великому екрані. І до ванної їй зі спальні ближче ходити.
— Може, їй ще й каву в ліжко з моєї кавоварки подавати? — іронічно мовила Соломія.
— З нашої! — одразу ж поправив він, піднявши підборіддя.
— Усе, що стоїть у моєму домі, належить усій родині. Мати — це святе, зрозуміла? Вона мене виростила й вигодувала. Ти повинна проявити повагу!
— Яка ще повага, Остапе? — Соломія звузила очі.
— Я в пекарні з п’ятої ранку біля печей стою. Коли мені ще навколо твоєї мами хороводи водити?
— Встанеш раніше, нічого страшного! — відрізав чоловік.
— Звариш мамі свіжу вівсянку. І ще спину їй на ніч маззю натирати будеш. У неї радикуліт! Підлоги частіше мити будеш і пил протирати.
— Я після зміни не збираюся ще й дома працювати, — відрізала Соломія.
— Хочеш доглядати за мамою — сам ставай до плити й підлоги мий!
— Не підвищуй голос! — Остап зробив крок до неї, грізно зсунувши брови.
— Подивися, яка знайшлася! Живеш на всьому готовому, за квартиру ні копійки не платиш, а свекруху терпіти не хочеш?
Чи зустрічали ви таких домашніх командирів, які за чотири роки жодного цвяха в стіну не вбили, зате при кожному зручному випадку дорікають дружині за подаровані квадратні метри?
Ще три роки тому найкраща подруга Соломії, Сабіна, попереджала її, коли вони разом вибирали в магазині пральну машину та духовку.
У Сабіни старша сестра так само обпеклася: вклала всі відпускні в чужу хрущовку, а потім пішла з однією дорожньою сумкою.
Тоді Сабіна силоміць змусила Соломію оплачувати кожну покупку з особистої картки і зберігати чеки.
А тиждень тому подруга поїхала за контрактом у північну філію на пів року й залишила Соломії ключ від своєї порожньої двокімнатної квартири в сусідньому будинку — мовляв, поливай лимон на підвіконні й якщо буде потрібно, переїджай і живи спокійно, якщо твій знову почне витворяти дурниці.
Саме в цей момент у передпокої задзвенів дзвінок. Остап розплився в улесливій посмішці й кинувся до порога.
На сходовому майданчику стояла Надія Петрівна — огрядна, з пофарбованим у баклажановий колір волоссям, у бордовій трикотажній кофті. Під пахвою вона стискала дерев’яний роликовий масажер для стоп.
За нею широкоплечий вантажник у синьому робочому комбінезоні та брезентових рукавицях тримав на плечі згорнутий у трубу плюшевий килим. Біля його ніг громоздилися три картонні коробки.
— Остапчику, синочку, приїхала твоя матуся! — заголосила Надія Петрівна, з порога оглядаючи передпокій.
— Ой, Боже мій, а чого це у вас килимок криво лежить? І вогкістю з ванної тягне! Порядок у домі нікому навести.
— Проходь, матусю, зараз усе влаштуємо! — заметушився навколо неї Остап.
— Хлопче, занеси килим і коробки прямо в спальню!
Широкоплечий вантажник переступив поріг і притулив рулон з плюшевим килимом до тумби біля дзеркала. Він запитально поглянув на Соломію, яка перегородила прохід до кімнати.
— Почекай, не тягни до спальні, — зупинила робітника Соломія.
— Надіє Петрівно, а ви надовго до нас із килимами та коробками завітали?
— Як це «надовго»? — свекруха окинула невістку гордовитим поглядом.
— Назавжди, моя люба! Я переїхала під крило до рідного сина. Досить мені одній сидіти в чотирьох стінах!
— А що сталося з вашою квартирою? — прямо запитала Соломія.
— Трубу прорвало чи стеля обвалилася?
— Нічого не обвалилося, хай твій язик відвалиться! — спалахнула Надія Петрівна.
— Я здала свою квартиру! Вчора підписала договір із пристойною подружньою парою на цілий рік уперед.
— Здали? — Соломія повернулася до чоловіка.
— І куди ж випарувалася орендна плата, цікаво?
Остап запнувся. Потягнув за комір картатої сорочки й втупився у свої капці.
— Куди треба, туди й пішла! — замість сина командним голосом відповіла Надія Петрівна.
— Остапчику треба було розрахуватися з хлопцями за гаражні борги. Моєму хлопчику ж не можна брати кредити, коли у нього є материнське житло!
— Ось у чому справа, — промовила Соломія.
— То ви за моєю спиною здали квартиру і закрили борги за його гаражні посиденьки?
А тепер мене виселяєте в прохідну кімнату, щоб я вас обох зі своєї пекарської зарплати годувала?
— А ти як думала, моя люба? — Надія Петрівна вперла руки в боки.
— Сім’я — це коли всі стараються заради чоловіка! Іди краще увімкни кавоварку та зроби бутерброди. Я з дороги зголодніла!
— Так-так, і швидше! — підхопив Остап, що набрався сміливості.
— А потім дістанеш з коробки мамині спідниці й випереш їх на делікатному режимі!
— І цвяхи в спальні приготуй, Остапчику, — додала свекруха, поплескавши долонею по згорнутому рулону.
— Ми цей плюшевий килим з оленями над ліжком повісимо. Щоб мені від стіни в поперек не дуло!
— Пальцем не ворухну, — рубанула Соломія.
— Ніяких оленів у моїй спальні не буде. Забирайте свої коробки й повертайтеся до своєї квартири.
— Ти як з матір’ю розмовляєш?! — вибухнув Остап, і на його шиї з’явилися червоні плями.
— Та хто ти взагалі така, щоб тут умови диктувати?!
— Я твоя дружина, Остапе. Яка чотири роки цей дім на своїх плечах тягне!
— Дружина вона! — чоловік глузливо зареготав і зробив крок уперед, відштовхуючи її плечем від спальні.
— Ти в моїй квартирі ніхто, збирай свої дрібнички й геть! Не хочеш поважати матусю — тобі тут не місце!
— Правильно, Остапчику, давно пора показати характер! — злорадно кивнула Надія Петрівна.
— Прийшла сюди на все готове з двома сукнями, так нехай із цими двома сукнями й топає звідси! А вся техніка тут залишиться, навіть не думай їй кавоварку віддавати!
— Усе, що знаходиться в моїх стінах, — належить мені як господареві! Даю тобі десять хвилин: збирай свої кофтинки в клубок і звільни приміщення!
Соломія важко опустилася на лавку у передпокої. Її долоні міцно стиснули край дерев’яного сидіння.
Перед очима маячив той самий відірваний куток шпалер біля плінтуса, який Остап за чотири роки так і не спромігся підклеїти.
Вантажник ніяково переступав з ноги на ногу біля порога, знімаючи брезентову рукавицю.
— Ну чого замовкла? — самовдоволено запитав Остап, дивлячись на неї зверху вниз.
— Нарешті зрозуміла, хто в домі головний? Ну що ж, попроси у матусі вибачення, так і бути — дозволю поставити розкладне ліжко на лоджії!
Соломія підняла голову. Заціпеніння минуло за одну секунду. Вона встала з лавки, підійшла до комода, висунула нижню шухляду й дістала з-під стоса білизни прозорий файл.
— Командире, — звернулася вона до старшого вантажника.
— Яка машина у вас внизу стоїть?
— Меблевий фургон з гідробортом, господине, — охоче відповів хлопець у комбінезоні.
— Кузов порожній, ми у старенької забрали лише три коробки та килим. А в моїй кабіні ще двоє міцних хлопців сидять, чекають на завдання.
— Чудово, — сказала Соломія, відкриваючи папку з синіми магазинними штампами на гарантійних книжках.
— Я наймаю всю вашу бригаду на завантаження та перевезення до сусіднього двору. Плачу подвійний тариф прямо зараз.
— Ти що замислила?! — Остап насторожився й наблизився до неї.
— Які ще перевезення? Сказано тобі — тільки свої ганчірки забираєш!
— Відійди вбік і не заважай, господарю, — виклично відповіла Соломія й показала чеки.
— Ось квитанції з магазину на моє ім’я. Двокамерна морозильна камера, духовка, варильна панель, посудомийна машина, пральна машина, мікрохвильовка, кавоварка та телевізор на кронштейні. Усе сплачено моєю карткою.
Ти ж сам хвилину тому наказав мені забирати свої дрібнички й забиратися геть? Ось я й забираю своє майно до останнього ґвинтика!
— Ти не посмієш! — верещала Надія Петрівна, упускаючи на підлогу дерев’яний масажер.
— Остапчику, тримай її! Вона ж нам кухню порожньою залишить!
Остап миттю кинувся до дружини, але широкоплечий бригадир встав між ними, затуливши Соломію своєю широкою спиною в синьому комбінезоні.
— Чоловіче, руками не махай, — басовито попередив робітник.
— Господиня оплатила замовлення, це її майно. Відійди до стіни й не заважай людям працювати, поки ми не викликали поліцію.
Остап одразу знітився. Втягнув голову в плечі й відступив до дзеркала.
— Хлопці, піднімайтеся на третій поверх із ключами та ременями! — подзвонив вантажник своїм робітникам.
— Нам тут повну кухню побутової техніки відключати й у фургон завантажувати!
Через дві хвилини в квартирі закипіла робота.
Троє кремезних хлопців перекрили крани під раковиною, від’єднали шланги пральної та посудомийної машин, витягли з ніші духовку й обережно загорнули в бульбашкову плівку кавоварку з мікрохвильовкою.
— А як же я без пральної машинки?! — заголосила Надія Петрівна, бігаючи за вантажниками по передпокою.
— У мене ж болить поперек! Я що, руками в тазу простирадла полоскати буду?!
— Нічого, Надіє Петрівно, розімнетеся, — мимохідь зауважила Соломія, складаючи свої сукні та пальто в дорожню сумку.
— Ви ж казали, що в родині всі мають старатися заради чоловіка? Ось і постарайтеся заради Остапчика!
Хлопці, не забудьте: у спальні на стіні висить великий телевізор, його теж знімайте разом із кронштейном!
— Телевізор не чіпайте! — завив Остап, кидаючись до дверей спальні.
— Як я ввечері футбол дивитимуся?! А мамі на чому серіали вмикати?!
— Я вам свій телевізор залишати не збираюся! — парирувала Соломія.
— Ось у вас у кутку стоїть плюшевий килим з оленями. Прикріпіть його на стіну й перед сном розглядайте!
Бригадир із напарником за мить відкрутили болти, зняли величезний плоский телевізор і винесли його на майданчик повз ошелешену свекруху.
Слідом на такелажних ременях з кухні виплив високий двокамерний красень.
Коли за вантажниками зачинилися двері, у квартирі залишився порожній кухонний гарнітур із зяючими дірками замість вбудованої техніки та рулон плюшевого килима біля стіни.
Соломія поклала свій ключ на тумбу біля дзеркала, підхопила дорожню сумку й легкою ходою спустилася сходами.
Минуло два тижні. Соломія чудово влаштувалася у світлій двокімнатній квартирі своєї подруги Сабіни. Техніку вона поки що залишила в гаражі свого дідуся.
Увечері несподівано пролунав дзвінок від Остапа:
— Соломіє, ну май же совість, поверни хоча б пральну машину й духовку! — заскиглив колишній домашній командир.
— Мати мені всю печінку виїла! Змусила цей пильний килим з оленями над ліжком прибити, сорочки мої прати відмовляється.
Давай усе назад відіграємо, я тобі навіть полицю в спальні звільню.
— Це вже ваші сімейні проблеми, Остапе, — спокійно відрізала Соломія. — Мені без вас дихається вільно.
Соломія натиснула кнопку відбиття, внесла номер до чорного списку й пішла діставати з духовки гарячий яблучний пиріг.
