Я познайомилася зі своїм чоловіком, коли ми були ще студентами. Здавалося, що я виграла джекпот. Він був дуже уважним і люблячим хлопцем. Я навіть не можу згадати, чи сварилися ми в той час.
Після закінчення вишу він зробив мені пропозицію, але з весіллям вирішили почекати. Хотілося стати на ноги і зрозуміти, як ми житимемо далі. Мені було 25 років, коли я пішла під вінець.
Дякую батькам, які допомогли з організацією. Все було просто чудово. Якщо чесно, я й уявити собі не могла, що моє життя складеться таким чином. Поруч із коханим я відчувала себе собою.
Він подарував мені те саме жіноче щастя, за яким так часто женуться дівчата. Через три роки я народила доньку. Чоловік на той час обіймав хорошу посаду в одній компанії. Я працювала віддалено. Життя йшло своєю чергою.
Дочка виросла, здобула медичну освіту і вийшла заміж. У 50 років я стала бабусею. Приблизно тоді ж я почала відчувати, що мої стосунки з чоловіком змінилися. Я сильно погладшала, і чоловік перестав звертати на мене увагу.
Мені й самій не подобалося, як я виглядаю. Тому я взялася за розум, сходила до лікаря. Виявилося, що зайві кілограми – наслідок гормональної перебудови організму. Все-таки вік уже який!
Всіма правдами і неправдами я намагалася позбутися ваги, але це мені практично не вдалося. Останні кілька років коханий зачастив їздити на дачу до друга. Він із ним ще зі школи знайомий.
Той довгий час жив за кордоном, нещодавно повернувся. Ось чоловік і їздив. Щоправда, коли я хотіла разок поїхати з ним, щоб теж відпочити на природі, чоловік мені відмовив. Мовляв, не бабська це справа.
Вони там рибу ловлять, футбол дивляться і випивають. Мені там буде просто нудно. Я не сперечалася з чоловіком, думала, що йому видніше. А потім виявилося, що ситуація до болю банальна. Він мені просто зраджував.
Причому тривало це досить довго. Думаю, що не менше двох років. Зараз мені 55, і я вперше в житті живу одна. Чоловік нарешті наважився сказати мені правду і піти з сім’ї. Розлучилися тихо і швидко.
Я навіть його нову пасію бачила. Ця жінка чекала на нього на вулиці, поки ми підписували документи про розлучення. Найбільше в цій ситуації я шкодую про те, що просто не поговорила з чоловіком відверто.
Я так і не зрозуміла, що саме стало причиною для зради. Чи то я в чомусь винна, чи то він просто втомився від одноманітного сімейного життя. Мені дуже самотньо, але я не знаю, як це виправити.
У моєму віці люди рідко знову закохуються і виходять заміж. Доньку смикати не хочеться: у неї своїх турбот вистачає. Щоправда, коли вона дізналася про те, що ми розлучаємося, влаштувала сцену.
Батька назвала зрадником і більше з ним на зв’язок не виходила. Ба більше, вона заборонила йому бачитися з нашою онукою. Я не вважаю, що це правильне рішення. Але відмовляти її не стала, бо знаю, що їй потрібен час.
Як і мені. Що ж, здається, мій відданий чоловік залишився в минулому. Але як жити далі, я поки що не знаю. Чи є шанс не зустріти старість на самоті? Чи може все ж він одумається і повернеться?
