Після довгого і дуже болісного розлучення з першим чоловіком я думала, що ніколи вже не зможу вийти заміж і довіряти іншій людині, але, напевно, час точно лікує і через два роки я познайомилася з НИМ.
Перший час я довго до нього придивлялася, звикала, і коли він зробив мені пропозицію, прийняла її не одразу. Зрештою погодилася, ми одружилися, і ми стали батьками хлопчика.
Усе було нормально, і я була щаслива, що нарешті пощастило зустріти людину, яка мене кохає. Спочатку дрібні сварки почали виникати на побутовому рівні.
Коханий намагався постійно мене вчити, коли мити посуд, а коли зайнятися прибиранням. При цьому крім критики, допомоги від нього не було ніякої. Згодом якщо я забувала щось купити, він переходив на крик.
Потім відходив і просив вибачення, але мені ще довго було прикро і боляче. Стримувався він кілька днів, і коли одного разу він здійняв крик, що йому вже набрид суп і що він просив зварити борщ, він уже почав мене ображати.
Вийшло, що я та лінива егоїстка, яка думає тільки про себе і йому це вже набридло. Раз набридло… Я зняла квартиру, забрала сина і пішла. Чоловік цього ніяк не очікував.
Почав просити вибачення, казати, що більше це не повториться, але я вирішила пожити поки що деякий час окремо, а там подивимося. Ми телефонували одне одному.
Іноді я приїжджала до нього, щоб він побачив сина, за ним він дуже сумував. Чоловік трохи змінився: або зрозумів, що не правий, або просто робив вигляд, щоб я повернулася.
Поки що я в ньому не була впевнена і не поспішала повертатися, а нещодавно на роботі в наш відділ прийшов новачок – і мене якось одразу до нього потягнуло.
Він був спокійний, м’який, тактовний і я зрозуміла, чому він мені одразу сподобався. Він теж звернув на мене увагу, запрошував мене то в кафе, то в кіно.
Чоловік, ніби відчув, теж постійно телефонує, просить повернутися. Під час останньої зустрічі, я помітила, що він і справді став більш спокійним і врівноваженим. Ось стою тепер перед вибором. Що робити?
