Чоловік у мене, як виявилося, не добувач, але як людина і батько хороший. Дуже важко, все треба думати самій, а я хочу елементарного відпочинку…

Я не хочу третю дитини. Я і до першої була не готова, але чоловік наполягав, мені б мізки тоді… Як набридло це життя, хочеться піти, але діти будуть усе життя з клеймом такої мами, а як усе красиво починалося…

Вперше я стала мамою в 21 рік. Зараз я розумію, що це дуже рано. Я не знала, що таке щастя материнства, були дуже великі проблеми зі здоров’ям малюка. Усі ці роки я ні на хвилину не забула той кошмар.

Через 16 років виявилося, що просто випадково впустили, поставили клізму і пробили кишечник – і це все з триденною дитиною. Що таке годування, недосипання вночі, елементарні радощі материнства – цього в мене не було.

Був постійний крик, що не замовкав ні на хвилину. Навіть 20-хвилинний сон із дитиною, міцно притиснутою на руках, був зі здриганням. Другу дитину я сама захотіла.

Прийшов, видно, момент, коли я захотіла просто довести собі, що зі мною все нормально, я можу народити здорову дитину. Я люблю своїх дітей, але не такою любов’ю, як хотілося б, буває зганяю на них зло, не можу стриматися.

Можливо тому, що завжди хотіла дівчинку. І ось зараз мені скоро 40 і я знову вагітна, але не хочу цієї дитини. Чому я не позбулася її – не знаю. Повернути б час…

Я не хочу цих проблем із пацанами: вічно все поламано, руки, ноги, ключиця, зуби вибиті. На секунду відвернулася – упав із вишки в басейні, розбив усю голову і зуби – це жах, кошмар.

Вдома: принеси, подай, прибери, допомога в прибиранні тільки через скандал, а прогодувати… Чоловік у мене, як виявилося, не добувач, але як людина і батько хороший.

Дуже важко, все треба думати самій, а я хочу елементарного відпочинку. Коли випадає вдома побути кілька годин на самоті – найкращі ліки. У чоловіка тільки одне в голові… Я кажу: зроби стерилізацію.

Мені здається, я не витримаю і вночі відріжу там усе і викину через вікно собакам. Хочеться втекти, піти, не бачити і не чути нічого і нікого. Я втомилася…

Ця ж дитина, якби можна було десь сховатися, народити і віддати, але це ж не в нашій країні і не в нашому суспільстві. А не любити її і звинувачувати все життя, не знаю, чи витримаю.

You cannot copy content of this page