З чоловіком знайомі 9 років, 3 роки у шлюбі. Сварки та скандали були ще під час зустрічей: ми не могли одне одного зрозуміти, з його боку були вічні претензії та критика, з мого — образи на це все. Не розлучалися, бо в голові була установка «над стосунками треба попітніти, а сварки є у всіх».
У шлюбі дітей у нас поки що немає, у чому він звинувачує мене. Дався взнаки важкий для мене переїзд в іншу країну відразу ж після весілля, і я не наважувалася завести дітей, «не стоячи на ногах», в чужому для себе середовищі. Я приїхала за чоловіком, який на той час вже влаштувався за кордоном, вивчив іноземну мову і знайшов роботу.
Я сподівалася на його підтримку в такий нелегкий час, коли мені все треба починати з нуля, але її не було. Як і не було розуміння, чому саме зараз я не хочу заводити ще й дитину на додачу до інших проблем. Все частіше у сварках стали звучати слова про розлучення то з його, то з мого боку. До реальних дій ніколи не доходило, але що частіше вони звучать, то більше знецінюється наш шлюб.
На даний момент ситуація особливо не змінилася з часів просто зустрічей: він критикує мене за недостатньо ідеальну фігуру, недостатньо високий темп розвитку нас як пари (пора вже дітей, квартиру купувати), принижує мої досягнення в чужій країні («і мавпа з цим би впоралася»). У хід вже давно йдуть образливі та уїдливі фрази на кшталт «на весіллі друзів мені було соромно бути поруч із тобою».
Єдине, що змушує мене сумніватися в правильності рішення про розлучення,— це його слова про те, що я просто уразлива натура і одразу приймаю його слова чи дії як образу. Справа в тому, що мої батьки розлучилися, а його ні. Він стверджує, що я просто не маю досвіду спілкування з чоловіками і не сформований образ чоловіка в сім’ї. Що дівчата з повноцінних сімей ніколи не сприйматимуть такі слова як щось образливе або, принаймні, не будуть так зачеплені.
Питання: як визначити, чи дійсно я перебільшую, коли так болісно реагую на подібну поведінку чоловіка щодо мене? І чи потрібно мені працювати над собою, щоб зберегти сім’ю?
