Історії про дружбу

Чому не варто самовіддано допомагати сусідам

Після весілля ми одразу переїхали жити до мами чоловіка. За рік по сусідству оселилася молода пара, наші ровесники. Ми з ними одразу потоваришували, почали спілкуватися.

Ходили одне до одного в гості, часто святкували разом. Так вийшло, що ми з Наташкою навіть завагітніли приблизно в один і той самий час.

Зрозуміло, діти наші теж потоваришували. Коли їх молодшому виповнилося 5, Наташа вирішила, що настав час їхати шукати кращого життя за кордоном.

Квартирка у них старенька, захотіли поновити ремонт. У Толі, її чоловіка, робота хороша, але на ремонт їм ніяк накопичити не вдавалося. А Наталя все не могла собі знайти тут місця.

Так вона й поїхала, залишивши Толю із двома дітьми. Я розуміла, що дітям мати потрібна, як не крути. Моя свекруха сиділа з молодшим, поки Толя був на роботі. Вони у нас і їли, і спали, а часом і на всі вихідні лишалися.

Коли Наталка обжилася в Італії і почала висилати гроші, Толік щосили зайнявся ремонтом.
Коли він спальню робив, то їхні дітлахи у нас жили близько тижня.

У чоловіка мого руки золоті, він займався ремонтами раніше. Так він почав допомагати сусідові. То щось принести, то інструменти позичити, то за робітниками стежити. І це було нормально. Адже допомога сусідам гарна справа.

Наталя в Італії вже 5-й рік. Приїжджає часто, але довго тут не сидить. Каже, ще трохи накопичимо, а тоді повернуся. Мені здавалося, що за ці роки ми стали із сусідами практично родиною. Але після того, що нещодавно сталося, я гадаю, що помилялася.

Моя свекруха сильно захворіла і потрапила до лікарні. Чоловік якраз машину купив, грошей лишилося лише на домашні витрати. Якраз вистачило б до зарплати чоловіка. А гроші потрібні терміново. Вигребли всі заощадження, але все одно не вистачило небагато.

Подзвонила Наталці. Кажу, мовляв, свекруха лягла, терміново гроші потрібні, позич до зарплати, через два тижні все поверну.

Вона помовчала, а потім каже:

«Вибач, подруго, але ми щойно замовили меблі у вітальню, грошей немає. Та й взагалі, що ти так переживаєш? Це ж не твоя мати, а просто свекруха. Вважай, чужа людина. Нехай чоловік і розбирається».

Мені одразу так паршиво стало на душі. Це ж треба було таке ляпнути! Та ця «чужа людина» виростила твоїх дітей. Вони Людмилу Федорівну навіть бабусею називають, вона ж їм як рідна. Ю

Поки Наташка за кордоном працювала, то саме моя свекруха їм була за матір та за бабусю. А тепер вона нам кілька тисяч шкодує. І не назавжди, а в борг.

Я чужі гроші не рахую, звичайно, але ж у них точно є накопичення. Толік нещодавно міркував, що ще трохи назбирають, і можна про другу квартиру думати. Але це все неважливо, нісенітниця.

Просто прикро, що люди, яких ти довгі роки сприймав як сім’ю, насправді тебе і в гріш не ставлять. Невже вони всі ці роки просто користувалися нами, а ми були такими безпросвітними дурниками?

Вам також має сподобатись...