Прийшла до мене подруга днями в гості. Ми знайомі вже понад 10 років – з першого курсу університету, який ми успішно закінчили свого часу. Панянка вона не дурна, та й точно не забита пенсіонерка.
Слово за слово, почала подруга скаржитися на свої кредити. Мовляв, і долар виріс, і ціни не знизилися, а зарплата залишає бажати кращого і платити борги, виходить, нічим, або майже нічим, якщо почати жорстко економити.
І винен у всьому цьому уряд, світова змова і злі інопланетяни – усі, але тільки не вона. Звісно, останнім часом таким ниттям нікого не здивуєш. Звичайна розмова за чаєм двох старих подруг, яким хочеться поскаржитися.
Тоді з подругою вщент посварилися. На її думку, я не розумію її, не хочу підтримати і взагалі мені щастить, бо не маю ніяких кредитів. Я її справді не розумію.
Від іпотеки нікуди не дінешся, якщо тільки немає спадщини від двоюрідної бабусі або багатого принца-спонсора, але більшість інших кредитів їй брати було зовсім необов’язково.
Купувати дорогий планшет і їхати відпочивати за кордон – хіба це необхідність? Після чого відпочивати-то, та ще й з таким пафосним комфортом, якщо на відпочинок ти не заробила?
Я ще можу зрозуміти, якщо людина перед тим, як позичати гроші, ретельно вивчає умови отримання кредиту й уважно розраховує схему його погашення.
В інтернеті більш ніж достатньо тематичних порталів, на яких можна дізнатися все про банки, їхні акційні пропозиції та порівняти умови з іншими пропозиціями на ринку банківських послуг.
Є онлайн-калькулятори, таблиці з відсотками і графіками виплат, приклади договорів, у яких ніхто не заважає спокійно почитати всі виноски, написані дрібним шрифтом.
Озброївшись усією цією інформацією, можна ухвалити зважене рішення і обрати ту фінансову установу, де відсотки за кредити найнижчі і графік виплат повністю влаштовує.
Бути фінансистом при цьому необов’язково. Але брати щось дороге тільки на підставі вподобаного рекламного ролика, не замислюючись про те, хто, коли і як буде за це платити – я не можу зрозуміти такого підходу.
Власне, тому ми з подругою і посварилися. Тепер мене мучить совість, тому що я не хотіла її образити. Але ж хтось же має змусити її подорослішати, почати думати і не лінуватися рахувати? Хто, якщо не я, адже так?
