Я може бути на неї і уваги б не звернула, але моя подруга не вступила і я з жалем думала, що залишилася без подруги. Довготелеса, на високих підборах вся в кучеряшках, вона просто думала вголос: «думаю, вступати мені чи ні, на бюджет не пройшла, є ще шанс на платному».
Я твердо вирішила, а чому б не сусідка по парті, але з першого погляду, щось мені в ній здалося дивним, чи її довгов’язкість, чи кумедні для мене кучеряшки, сама я росту нижче середнього і володарка прямого волосся. Виявилася, вона йшла вступати на фотографа, маючи бібліотечну освіту.
Одягнена вона була сучасно, але щось було нудне для мене в ній. Вона була одружена, мала доньку, майбутню першокласницю. Я ж після закінчення технікуму змінювала одну роботу на іншу, шукала, де краще і жила на втіху, наскільки дозволяли фінанси.
Зрештою і вчитися перестала, і вдосталь не погуляла, бо платила за орендовану квартиру. Перебравшись до батьків, від нудьги вирішила податися за вищою заочною освітою, благо кругозору та власних сил, була впевнена, вистачить, і не помилилася, а цій дівчині п’ять балів не вистачило.
Я її й давай тягнути, потім говорю, що може і їй варто перевестися, все думаю не однією, і за характером наче спокійна. Вона була старша за мене року на чотири. Зустрілися ми на настановній сесії, перед цим передзвонювали кілька разів.
Обидві були іногородні, але її прихистили на час сесії родичі, а я змушена була, через брак коштів, мотатися, встаючи, о п’ятій ранку і приїжджаючи пізно ввечері, десь близько десяти, знесилена. Вона за навчання взялася якось невпевнено, навіть перші квитки намагалася не тягнути.
Я ж йшла напролом, вона по поличках розбирала матеріал, я ж навчалася виходячи з роботи транспорту, о котрій приїхала додому. Помітних недружніх антипатій особливо не виявила, за винятком лише того, що на першому курсі її за безглузде запізнення на урок виключили із старост.
Однокурсницю це якось озлобило стосовно мене, навіть додому я поверталася одна, а вона йшла, весело розмовляючи з кимось іншим. Вона весь час мене соромила, що я не встигаю доробити завдання і доробляю прямо у виші. «У тебе немає сім’ї» – казала мені.
Вона працювала секретарем у військкоматі, я спочатку ніде, а потім у супермаркеті продавцем. Набігаєшся за день так, що ніг не відчуваєш. Тут уже було не до навчання, набратись би сил, щоб наступного дня вийти. Хоча в мене була освіта, досить престижна, за фахом менеджер, але мало досвіду.
Скрізь потрібні були зв’язки, а мама на пенсії, іншим родичам до мене немає справи. Вона робила все, що задавали, все вирішувала, читала, благо робота дозволяла і чоловік забезпечував. Я ж штовхала з незакінченою вищою освітою візки по залі, обслуговуючи невдячних покупців за копійки.
На момент знайомства я подумала, що вона так і сидітиме у своєму військкоматі. Але вона виявилася ще на свою біду і позаштатним журналістом районної газети, куди зрідка віддавала свої роздуми на різні теми.
Перші два роки навчалися здебільшого усі з хвостами, а до третього моя однокурсниця, яку так і не перевели на бюджет, стала отримувати тверді четвірки. І швидко вибилася і в улюбленці вчителів та комусь із групи навіть у авторитети.
Мене дуже любила принижувати прилюдно, дасть списати тест чи модулі та обговорить при всіх: «А якби в тебе були чоловік і дитина, як би тоді співала»? А в мене просто спина була хвора через важку роботу і я вже нічого не хотіла, та й сил не було.
Писати статті стала не до столу, а стала оглядачем районної газети. Видно ябедництво її оцінили, але до диплома дійшли всі, крім однієї особи, яка замість написання роботи займалася віршуванням. Але все-таки, хай вона ябеда, але їй дякую за допомогу.
