Родинні історії

Чому так гірко відзначати 60 років на самоті

Моя дружина пішла з життя, коли нашій доньці тільки-но виповнилося 5 років. З того часу я виховував її сам, навіть не думаючи впустити когось ще у своє життя. Просто я хотів дати Тонечці все, що міг, щоб вона була щасливою.

Але я навіть уявити не міг, що через стільки років вона відплатить мені самотністю. Справа в тому, що коли Тоня одружилася, вони з чоловіком почали жити в нашому будинку. Я був, звісно, ​​не проти.

Дім дістався мені у спадок. Це був маленький будиночок без розкішного ремонту, але дуже затишний та домашній. Багато років я потихеньку упорядковував його. Плюс було своє невелике господарство, город.

Тоня і мій зять постійно говорили про те, що будинку потрібний капітальний ремонт. А потім і зовсім вирішили, що набагато краще продати цей будинок і купити новий.

Я розумів, що вони молоді і хочуть жити за найкращих умов. Тому запропонував їм логічний, як на мене, варіант. Цей будинок продати, купити новий (може доведеться взяти кредит, але нічого, впораємося!). Житло запишемо на моє ім’я, а дітки зможуть робити в ньому що захочуть. Я лише допомагатиму по можливості.

Я навіть одразу запропонував їм скласти заповіт. Але будинок у будь-якому разі хотілося записати на себе. Мені потрібна якась гарантія спокійної старості без вирішення квартирних питань.

Оце дуже не сподобалося моєму зятю. Він почав говорити, що я йому не довіряю, раз не хочу на його ім’я оформляти будинок. А потім сказав, що цю мою розвалюху ніхто не захоче навіть купувати.

А потім сталося найнеприємніше. Він просто взяв мою Тонечку за руку і пішов. Наступного дня вони забрали всі свої речі та залишили мене.

З того часу моя дочка перестала мені дзвонити, просто зникла з мого життя. Я намагався з нею зв’язатися, але я навіть не знаю, де вони живуть. Дочка просто не бере слухавку, коли я дзвоню.

Я з нетерпінням чекав на свій 60-річний ювілей, думав, що вона приїде. Але цього не сталося… Від думки, що десь там ростуть мої онуки, мені стає ніяково.

Життя давало мені стільки випробувань. У мене зовсім немає сил, щоб справлятися з ними. Я просто хочу побачити свою дочку хоча б ще раз.

Невже ми не зможемо помиритись після сварки? Адже її й не було насправді! А заповіт я таки склав. Будинок дістанеться дочці, адже я більше не маю нікого на всьому білому світі. Виходить, я до кінця своїх днів буду один?

Вам також має сподобатись...