У нас з чоловіком доволі дивні стосунки. Всі дивуються, а я вже і увагу не звертаю. Це почалося тоді, коли він зробив висновок, що я буду йому все пробачати.
Мені так образливо ще в життя не було. І от років 5 ми живемо по таких правилах. А справа от в чому.
По молодості я дуже сильно ревнувала, прощала, плакала, знову любила, приходила, покидала його знов поверталася. Здавалося це могло б бути без кінця. Але я народила сина.
З тих пір все міняється. Для себе я вирішила, що моя дитина повинна мати найкращу маму. Кажуть що декрет псує жінок, аби не так.
Я почала слідкувати за собою, заспокоїлася і повністю перестала цікавитися своїм чоловіком. Піти не могла, рідних в мене немає, я з малою дитиною на руках.
І там все змінилося. Колись я чекала на нього з обіймами і замисловатими стравами, зараз же просто запитую чи готувати на нього вечерю.
Для того, щоб не показувати йому, що я за нього переживаю, я кажу не “коли ти будеш любий” а запитую чи вкладати спати дитину без нього.
А ще часта моя фраза стала про те, замикати двері чи ні. Я не знаю звідки в мене бурться сили. Адже раніше він приходив під ранок в помаді, з ароматами випитих напоїв, без грошей, а зараз біжить додому.
Я стала більш холодна до нього, і таке враження, наче цим добилася його уваги. Подруги мене засуджують, що я не намагаюсь його втримати, але дивуються на чому стоїть наш шлюб.
