– Це все тому, що ми, жінки, звикли жити заради інших, – заперечила їй Христина, – ми звикли ставити інтереси інших – чоловіка, дітей, та кого завгодно – вище власних

Будильник противно запищав о 6.00. Наталя одразу ж вимкнула сигнал, хоча це було не обов’язково. У їхньому будинку багато кімнат, тож домашні все одно його не почули і продовжували спати.

По правді кажучи, вона прокинулася вже хвилин десять тому, але поки що лежала із заплющеними очима, прислухаючись до себе і збираючись з силами. Потім встала і насамперед звично пройшла на кухню.

Поки закипала вода в чайнику, Наталя згадала, що вчора купила для себе сік. Чомусь їй страшенно захотілося саме гранатового, ось просто як ніколи в житті. Вона відкрила холодильник, але соку там не виявилося. Не було його і на столі, і навіть у шафі. А у відрі для сміття сиротливо лежала випита кимось літрова пачка гранатового соку. Її соку. Це і стало останньою краплею…

Наталю запросто можна назвати зразковою матір’ю і дружиною. Вона твердою рукою веде господарство і докладає максимум зусиль, щоб в їхньому будинку завжди було чисто і затишно, сорочки чоловіка відпрасовані, уроки зроблені, а обід неодмінно складався з трьох страв і компоту.

Їх сім’я обрала тихе заміське життя пару років тому, причому ініціатива виходила від чоловіка Федора.

– Ну що ми всі маємося в місті? Треба переїжджати на природу, в нормальне просторе житло. Далеко ми і не поїдемо – купимо будинок за містом. На роботу витрачатиму стільки ж часу, що й на міські затори, – вмовляв він.

– Не знаю, не знаю, – намагалася заперечити Наталя. – Гаразд Петро, йому поки що два роки. А як же Артем і Василина? Як же їхня школа? Артем у сьомому класі, у нього повно друзів. А Василина зараз у третьому, і не хотілося б змінювати навчальний заклад до закінчення початкової школи. І потім, хто буде відвозити їх на машині?

Ще Наталю турбувала власна робота, точніше, її відсутність. Ні, сім’я не потребувала – Федір відмінно заробляв і міг забезпечувати безбідне життя дружині і дітям. Та ось тільки їй було вже несила сидіти вдома. Хотілося відчувати себе потрібною не тільки в колі сім’ї, а й за її межами.

Зрештою Федір зумів умовити дружину. Вони взяли ділянку з уже готовим будинком і близько року його облаштовували під себе.

Наталя поринула в нові побутові клопоти, які займали весь її час. Зате родичі, які приїхали на новосілля, не могли приховати свого захоплення, а дехто – і заздрості. Ще б пак, комфортабельний двоповерховий будинок з великою доглянутою ділянкою (а в планах був ще й басейн) для багатьох був нездійсненною мрією.

Коли всі справи з переїзду та благоустрою були благополучно завершені, потекло розмірене життя. Старші діти продовжували ходити до школи, куди їх щоранку відвозив батько, а молодшого було вирішено залишити домашньою, позашкільною, дитиною.

Спочатку Наталя сама з ним займалася, а потім почала возити на модні нині “розвивашки” в ближнє містечко за пару кілометрів від дому – там якраз побудували новий житловий квартал, і при ньому відкрився дитячий центр.

Там вона познайомилася з такими ж матусями, які змушені обходитися без дитячого садка, але бажають соціалізувати своїх дітей. Наталя проїздила туди з Петром близько року, а потім їх улюблений розвиваючий центр закрили – господар прогорів або щось в цьому роді. Так чи інакше, вони мало не залишилися без занять, але одна з мам, Христина, жінка з кипучою енергією і гострим розумом, придумала одну штуку – батьківський клуб.

Вона жила в одному котеджному селищі з Наталею і теж сиділа вдома з двома дітьми, поки її чоловік заробляв на сите життя.

Коли закрили дитячий центр, вона покликала знайомих матусь з дітьми до себе додому. Поки малюки гралися, їхні мами пили чай і спілкувалися. Такий формат зустрічей настільки припав усім до душі, що вирішили збиратися по два-три рази на тиждень, причому в різних будинках.

Спочатку господиня будинку проводила загальне заняття для дітей, наприклад, малювала, ліпила, читала книги або ще щось, а потім у дітей наступав вільний час для гри, а їхні мами теж могли провести час з користю.

В одну з таких зустрічей спливла тема депресії після появи дитини. Христина мала психологічну освіту і до декрету працювала жіночим коучем. Вона і розповіла подругам про те, що депресивний стан після появи дітей відчуває більшість мам, але про це просто не прийнято говорити.

Наталю тоді це дуже здивувало.

– Дівчата, ну яка депресія! Тут день розписаний по хвилинах. Ось з вами ледве викроюю час для зустрічі. А так, як білка в колесі кручуся-верчуся. Готування, прання, перевірка домашнього завдання, постійні соплі дітей, та й з чоловіком… не все гладко буває. Йому, мабуть, вже не до романтики.

– Це все тому, що ми, жінки, звикли жити заради інших, – заперечила їй Христина, – ми звикли ставити інтереси інших – чоловіка, дітей, та кого завгодно – вище власних. Звідси і проблеми. От скажіть, дівчатка, коли ви востаннє робили щось для себе, розумієте? Для себе. Щось, чого б хотілося саме вам?

Всі стали віджартовуватися, мовляв, ну яка дурниця. Мільйони жінок у всьому світі так живуть, і нічого. І що значить – для себе? Ось готує зранку мама і дружина смачний сніданок – так він же для всіх, і для неї теж. Прибирає в будинку? Робить добру справу для всіх.

– Слухайте, – раптом сказала Наталя. – Але ж багато хто з нас ще й працювати примудряється, причому бути головним годувальником у родині. Адже ми ого-го які витривалі.

Всі тоді посміялися. Але Наталю чомусь дуже зачепила та зустріч, особливо – розмова. Вона почала замислюватися, а чи подобається їй взагалі її життя? А що вона, власне, робить не для галочки, бо “так треба”, а для себе? Ось просто так? Кожен її день дуже схожий на “день бабака”. Виглядає це приблизно так.

Вона ставить будильник на 6 ранку. Йде готувати сніданок, та не з однієї страви, а мінімум з двох-трьох на вибір. Тому що догодити відразу всім домочадцям не виходить. Чоловік віддає перевагу свіжозвареній каві з бутербродом, іноді яєчню. Артем, старший син, взагалі зранку нічого не їсть, і їй доводиться вмовляти його щоразу випити хоча б чаю, але він “поважає” виключно зелений, Бог його знає чому.

Василина любить млинці та сирники. Але обов’язково з варенням. Воно може бути будь-яким, але “тільки щоб не червоного кольору”. Петрик їсть кашу, але щотижня – нову. Ось така у нього особливість. На одному тижні йде “на ура” манна, на іншому – вівсянка, на третьому – рисова і так далі.

А що їсть Наталя? Та що залишиться від інших.
Поки сніданок готується, вона встигає зробити зарядку і полити улюблені квіти. Ближче до сьомої години прокидається Федір.

А Наталя йде будити школярів – то ще задоволення. Василина тільки входить в підлітковий вік, а Артем в ньому вже давно і, як то кажуть, надовго. Кожен з батьків підлітка знає, як це – щодня мати справу з емоційно неврівноваженим “чадом”, що з будь-якого питання має свою думку і здатний довести будь-кого до нервового зриву. А у Наталі таких двоє, доводиться проявляти чудеса педагогіки.

Потім вона збирає їм з собою перекус в контейнерах – так, кожному свій. Тому що “ти вдома сидиш, невже тобі важко приготувати те, що ми любимо”.

У вихідні дні та на канікулах теж не легше – доводиться буквально прив’язувати себе до плити. Ще Федір любить запрошувати друзів і родичів, яких у нього, на відміну від Наталі, безліч, і зустрічатися вони люблять регулярно.

Зазвичай Федір відвозить школярів на заняття, а Наталя залишається вдома і йде будити Петрика. Далі на неї чекає довгий і неспокійний день: позайматися з Петром, приготувати обід, а потім разом з молодшим заїхати в школу за старшими.

У кожної дитини є свої додаткові заняття і репетитори, це теж все потрібно врахувати і підлаштуватися під їх графік. А потім перевірити уроки. Це окрема тема. Загалом, у Наталі до самого вечора розписана буквально кожна хвилина.

Останнім часом справлятися зі своїми обов’язками мами і дружини їй чомусь стало особливо важко. Нічого не радувало, а роздратування виникало буквально на порожньому місці.

Вона зривалася на старших дітях, а ті огризалися у відповідь. Федір ніби усунувся від процесу виховання. Іноді у Наталі складається враження, що він спеціально затримується на роботі і бере найскладніші проекти – аби не бути з сім’єю. Вони навіть рідко розмовляють тепер один з одним – так, перекинуться парою чергових фраз, і все.

Зустрічі з мамами стали для неї ковтком свіжого повітря. Вона, нарешті, знайшла однодумців, з якими їй було цікаво. На черговій такій зустрічі Христина, помітивши сумні очі Наталки і втомлений вигляд, раптом сказала:

– Тобі потрібно терміново змінювати щось у житті, інакше всім буде погано.

– Та що я можу… – почала Наталя, але та її перебила.

– Ти просто послухай. Візьми відпустку і поїдь куди-небудь, тільки обов’язково одна.

– І що, кинути сім’ю? Ні, я так не зможу. Вони – все моє життя.

– Ти поклала своє життя на те, щоб бути для них зручною, – не вгамовувалася Христина. – Тепер прийшла твоя черга бути щасливою. Повір, коли остання крапля твого терпіння вичерпається, то може бути вже пізно.

Остання крапля…Наталя, сама не знаючи навіщо, полізла у відро для сміття, дістала викинуту пачку соку і перевернула. З неї вилилася сиротлива крапля гранатового кольору.

Раптово Наталка підскочила, як ужалена, і понеслася до своєї кімнати (вони з Федором давно спали в різних кімнатах). Швидко одягнувшись, схопила дорожню сумку, яку вона зазвичай брала з собою в літню відпустку, і кинула туди перший-ліпший одяг, що попався під руку. Мало не забула про паспорт – довелося повернутися за ним на півдорозі з кімнати.

Взяла банківські картки, трохи готівки і ключі від своєї машини.
Вона встигла виїхати, коли всі ще спали. Просто поїхала по шосе вперед, куди очі дивляться. Їй було так легко, як, напевно, не було вже багато років. Вона відчувала себе пташкою, що випурхнула з тісної клітки, і до неї раптово прийшло відчуття такого щастя, що вона навіть зупинила машину і довго сміялася.

Раптом задзвонив телефон. Чоловік! Вона скинула виклик. Ще кілька дзвінків. Наталя не відповіла і на них, а потім і зовсім відключила телефон.

Вона просто їхала вперед, туди, де хоча б якийсь час вона буде самою собою, і де рівно о 6.00 не дзвонитиме будильник…

You cannot copy content of this page