Георгій і Галина познайомилися на роботі. У нього тоді тільки-тільки пішла з життя мама… Жора почувався маленьким і загубленим, незважаючи на свої сорок років.
Збірка замовлень не йшла. Жорик розгублено вивчав накладну, але тільки-но відривав від неї очі, одразу ж забував, що потрібно покласти, куди і скільки. Хотілося заплакати і поскаржитися кому-небудь на своє спорожніле життя.
“Даремно я свого часу дружиною не обзавівся! Було б із ким зараз пожуритися”, – думав Жора про себе. Але при мамі обзавестися дружиною було абсолютно неможливо.
Жора пробував, і щоразу все закінчувалося однаково: мама критикувала нечисленних подруг сина й обіцяла, що вона кістьми ляже, а “цих непотрібних дівиць” до Жори на гарматний постріл не підпустить. Згодом він змирився, та й роки брали своє.
Жорик і в молодості не був мужнім красенем, а з роками так і зовсім перетворився на худе непорозуміння, яке насторожено дивиться на світ крізь товстезні скельця окулярів.
Спілкування з жіночою статтю з часом зійшло нанівець, чим дуже була задоволена мама Жорика.
А потім вона взяла і пішла засвіти. Обширний інфаркт прихопив маму на кухні, і швидка допомога приїхала тільки для того, щоб констатувати факт.
Жора, залишившись на самоті, абсолютно не уявляв, як жити далі. Друзів у нього не було, подруг тим більше…
Якраз у цей складний для нього період на складі з’явилася Галя. Молода, весела, велика. Швидко обзавівшись подружками, вона абсолютно несподівано звернула свій погляд на сумного Жору.
– Тебе як звуть? Ти чого такий похмурий? Новенький, чи що? Втомився? Не справляєшся?! – видала вона кулеметну чергу запитань.
Жора зітхнув, знизав плечима, розвів руками, але нічого не відповів.
– А це наш могутній збирач Георгій! – повідомила колега Ніна.
Галя оглянула згори донизу субтильну постать і пирснула:
– Могутній?! Боюся навіть уявити, який вигляд мають звичайні!
– Та годі, ти за зовнішнім виглядом не суди. Він дрібний, але швидкий! Просто зараз він трохи не в формі. Трагедія в людини…
Георгій із докором подивився на балакучу Нінку, потім на Галю і відвернувся.
– Та ти не ображайся… Я ж не хотіла образити! Просто ти такий загублений. Я думала, новенький, як я. А що в тебе за трагедія? – Галя не відставала.
– Мама пішла з життя. Нещодавно… – пробурчав Жорик, не повертаючись.
– Співчуваю…
А потім його несподівано обійняли за плечі, притиснули до м’якого боку… Жора хотів було вирватися, але передумав. Йому раптом стало спокійно й затишно.
– Ти виговорися. А хочеш – поплач. Це дурість, що чоловіки не плачуть. Усі плачуть: іноді це корисно. Допомагає вийти горю назовні. Хочеш, підемо на лавочці посидимо, помовчимо? – тим часом шепотіла Галя йому на вухо.
Жорик вдячно кивнув, і вони пішли в куточок, на облізлу лавочку.
***
Відтоді вони не розлучалися. Жора потихеньку закохувався і сам не вірив, що таке можливо. Галя відповідала йому взаємністю. Їхня пара мала вельми колоритний вигляд: висока, огрядна, галаслива Галина і маленький, худенький, мовчазний Георгій.
Чоловіки дивувалися мовчки, жінки робили припущення, що об’єднує цих двох.
– Галю, поясни мені, ну от що ти в ньому знайшла? Нам же так цікаво! – одного разу не витримала Нінка. – Він же старший за тебе років на десять, худенький, забитий якийсь… Працює добре, це так! Ну й квартира від матусі залишилася! Ти, може, через квартиру?
– Не кажи дурниць! Я й сама начебто не волоцюга! – грізно глянула Галина. – Пліткарки ви! Жорка – людина хороша, увагою не розпещений, слухати вміє, жіночу красу цінує! Набридли вже чоловіки, які тільки від себе в захваті. Хочу, щоб мій чоловік був у захваті від мене!
– Ну гаразд, гаразд… Чого розбушувалося-то?! – позадкувала Нінка. – Просто аж надто вже ви різні. Ось наші й дивуються.
– Роботою краще займіться, ніж чуже життя обговорювати! – відрізала Галина.
Більше із запитаннями ніхто не чіплявся, а незабаром і зовсім усі звикли до дивної парочки.
***
Тому, коли Галина і Георгій одружилися, ніхто навіть не здивувався. Привітали, випили за щасливе сімейне життя і конвертик подарували з грошима. Удома молоді теж свято не влаштовували: не було з ким. Мама Георгія відправилася в кращий світ, а свою Галю кликати навідріз відмовилася.
– Не хочу. Чужі ми, хоч і в одній квартирі жили! – тільки й сказала вона.
Жора не став наполягати.
Сімейне життя побігло, залишаючи позаду місяць за місяцем. І спершу в родині Жори і Галі все було чудово. Аж поки одного разу Галя не показала свою круту вдачу.
Того дня вона страшенно втомилася на роботі: замовлень було багато, та ще й новий начальник мотав нерви. А ввечері вибухнула…
– Георгію, ти чого це на шию мені сісти вирішив і ніжки свої тонкі звісити?! – гаркнула Галя, жбурнувши намилену тарілку в раковину. На всі боки бризнули осколки. – Розсівся він тут! Я, між іншим, теж із роботи! Працювала, як кінь! Теж маю право відпочити.
Жора витягнувся в струнку на табуретці і злякано подивився на дружину через товсте скло окулярів.
– Ну? Дивитися будеш чи допоможеш?!
Жора мовчки встав і підійшов до раковини.
– Ось! Тарілку через тебе хорошу розбила! Прибирай, домивай, а я піду полежу!
Залишивши очманілого чоловіка серед осколків і бризок, Галя зникла в кімнаті.
“Що це було? – думав Жорик, домиваючи посуд. – Ця фурія – моя дружина? Не вірю!”
Коли настав час лягати в ліжко, він з побоюванням прослизнув у спальню. Галя хропіла на своїй половині ліжка. Жорик акуратненько прилаштувався на краєчку і довго не міг заснути.
Уранці дружина зустріла його сніданком, винуватою посмішкою і вибаченнями.
– Вибач. Не знаю, яка муха мене вкусила! Накотило ось, просто стриматися не могла!
– І з чого раптом? – побоюючись, поцікавився Жорик.
– Не знаю. Буває в мене таке зрідка… Але ти не думай, я тебе все одно кохаю. Адже скільки прожили, навіть не сварилися.
Здавалося, Галя зараз заплаче. Жорик зітхнув, але дружину він теж кохав, тому, звісно, пробачив.
***
Другий епізод трапився через півтора місяця.
– Георгію, тебе що, мама не навчила чужу працю цінувати? Я тільки підлогу намила, а ти в черевиках на кухню лізеш!
Жора підскочив від її крику, а ще від того, що мокра ганчірка прогулялася нижче спини. Він подивився на дружину. Галя стояла червона і зла, очі буравили чоловіка, могутні груди важко здіймалися, розтягуючи легковажні квіточки на футболці.
“Знову?! – подумав Жора. – Та що ж це таке! Обіцяла ж, що таке в неї буває зрідка! А раз на місяць – це зовсім не зрідка!” Він слухняно зняв черевики, поставив їх і ображено пішов у кімнату.
Через годину двері скрипнули, і в щілину просунулося винувате обличчя дружини.
– Любий… Я розумію, ти образився. Ну, може, все-таки пробачиш? Я розумію, що поводилася як гібрид базарної жінки, фурії і мегери… І мені дуже соромно.
Жора відвернувся: цього разу він одразу не пробачить, нехай Галина помучиться. Але вона сіла поруч, обняла за плечі й почала шепотіти на вухо вибачення, обіцянки, потихеньку перейшовши до різних приємних дурниць. Коротше, Жора здався.
***
Третій рецидив мало не закінчився розлученням. Жора, хоч і звик до тоталітарного маминого режиму, але вона хоч руку на нього ніколи не піднімала. А ось Галя… Вона перейшла межу.
Через що дружина підняла крик, Жора навіть не запам’ятав. Знову через якусь дурницю. Але цього разу Георгій вирішив дати відсіч.
– Я не дозволю на мене кричати! – пискнув він і твердо, як йому здавалося, подивився на дружину.
Щоправда, дивився він недовго. Дзвінкий ляпас змусив голову сіпнутися. Ніс Жори ледь не зустрівся зі столом, у вухах задзвеніло… Від болю й образи з очей ледь не бризнули сльози. І Жора, щоб уникнути ганьби, втік до спальні. Там він довго лежав на ліжку, втупившись у стінку й обіцяючи собі, що цього разу точно не пробачить дружину.
Але знову пробачив. Галя, прийшовши до тями, так благала, плакала й обіцяла відтепер пити заспокійливе, що Жора здався.
***
Кілька місяців вони жили цілком щасливо. Галина, ніби вибачаючись, ходила навколо чоловіка навшпиньки. Це було досить важко за її габаритної фігури, але вона справлялася.
Вона не підвищувала голосу, навіть коли Жора цього цілком заслуговував, і була сама чарівність. Але, коли Георгій уже остаточно заспокоївся, стався черговий спалах.
Він сидів і умиротворено снідав перед роботою. Галина копошилася в кімнаті. Коли вона з’явилася на кухні, Жора одразу зрозумів: почалося!
– Ти мені нічого сказати не хочеш?! – дружина вперла руки в могутні боки і примружилася.
Жора занервував. Він навіть не підозрював, що саме хоче почути від нього Галина. Начебто ні в чому не завинив, але кволе тіло спітніло під майкою, очі забігали, а голова втиснулася в плечі.
– Про що ти?
“Який злочин я цього разу вчинив? Ні, навіть припустити не можу!” – металися думки.
Дружина чекала. А він не розумів, у чому винен.
– Ти якого дідька рився в шафі й узяв мої гроші?! – Кулак Галини врізався в стіл, підстрибнула чашка на блюдці, задзвеніла ложечка…
Жора спочатку зблід, а потім його запалі щоки налилися фарбою.
– Ти мене в крадіжці звинувачуєш? Мене?! – Жорик піднявся з-за столу.
Незважаючи на худі ноги, що стирчать із синіх сімейних трусів, мав він вельми грізний вигляд. Галя навіть на хвилину примовкла.
– Мене багато в чому можна звинуватити! Наприклад, у тому, що я розмазня і мене ображає дружина. А ще в тому, що я невдаха, який прожив усе життя з мамою! Та хіба мало ще в чому! Але я ніколи не був злодієм! – гримнув Жора. Голос його цього разу не підвів. – Я навіть не знав, що в тебе є заначка!
– Була! Тепер її немає! – не здавалася Галя.
– Давай розлучатися… – Жора здувся. Він не вмів довго скандалити. – Грошей я не брав! Чим довести, не знаю. А зараз мені на роботу треба…
Жора пішов. Галя сьогодні була вихідна. І, щоб хоч якось заспокоїтися, вона почала перебирати речі в шафі, з якої незрозумілим чином зникла її заначка.
“Не брав? А хто тоді?! Адже сюрприз йому хотіла зробити! До моря з чоловіком з’їздити! Вину загладити! Ех, на карті треба було збирати. А я все по-старому – у конвертику!” – думала Галя, перетрушуючи білизну.
І раптом з однієї наволочки випав білий конверт. Галя підняла його, заглянула всередину, перерахувала купюри. А потім сіла на ліжко і розревілася…
***
Після роботи повертатися додому Жорі абсолютно не хотілося. Він погуляв вулицями, посидів у кафе і навіть вжив для хоробрості. Але діватися було нікуди. Друзів, до яких можна попроситися, в нього так і не було.
Пізно ввечері,напідпитку, він підійшов до дверей своєї квартири. “Може, Галина поїхала після сварки?” – розмірковував Жора, колупаючись ключем у замку. На кухні горіло світло…
– Георгію, ти можеш мене не пробачати! Я так винна перед тобою, що слів немає, – Галя дивилася на чоловіка почервонілими очима. – Гроші я знайшла. Я ж нам на відпустку біля моря збирала. Але тепер розумію, що краще їх витратити на психотерапевта…
Георгій похмуро мовчав.
– Я знаю, всі звинувачують у своїх проблемах важке дитинство. Так от, я не оригінальна. Мама мене ображала за будь-яку провину.
Коли я подорослішала, стала їй давати відсіч. Але ось ще тоді помітила, що зупинитися іноді не можу. Темніє в очах, і така лють накочує!
Мати мене дошкуляти перестала. Жили з нею як сусіди. Наші хороми не дуже-то розміняєш… Згодом начебто легше стало. Думала, зовсім відпустило. Але як бачиш – ні.
Суперечливі почуття боролися в душі Жори. З одного боку, дружину він кохає, і вона його начебто теж… Але з іншого боку, раптом лікування не допоможе? А раптом ще й діти підуть. Галя молода…
– Даси останній шанс? Чи йти мені?! – ніби прочитавши його думки, запитала Галя.
– Дам! Тільки ти вже лікуйся.
Галина кивнула, змахнула сльозинку з кінчика носа, підійшла й обійняла чоловіка.
***
Психотерапевт Галині попався хороший. Та й сама Галя дуже старалася впоратися з гнівом. Було, звісно, пара зривів. Але досить нешкідливих.
Жора дуже підтримував дружину. Тепер їхнє життя нічим не відрізняється від життя будь-якої щасливої сім’ї. І вони навіть задумалися про дитину. Обидва цілком щасливі.Спеціально для сайту Stories
