Заміж вийшла я вийшла пізнувато, принаймні так сказали всі мої родичі. Всіх дуже бентежило ще й те, що чоловік був старший за мене аж на 12 років. З часом ми звикли до осуду оточення. Ми були щасливі разом, тому на те все не зважали.
Ситуація погіршилася, коли в нас через кілька років з’явилася донечка. Річ у тім, що чоловік, який мав би радіти, дуже сильно змінився. Чи то через вік – йому скоро 50, чи може він просто не хоті дітей, але такого він мені ніколи не казав. Мене це дуже бентежило, але як поводитися – я не знаю.
Дійшло до того, що коханий боїться виходити на дитячий майданчик з нашою донечкою. Він чомусь вважає, що його за дідуся приймуть, бо його друзі всі вже з онуками гуляють, а не з дітьми. Не розумію, який же батько навіть до коляски з дитиною на людях не підійде.
Мені теж важко з маленькою дитиною. Скоро 40 і сили вже не ті. Мені довелося відмовитися від багатьох моїх улюблених занять заради дитини, але ж нічого, якось намагаюся справлятися. Чоловік навіть не намагається взяти участь у вихованні, а родичів просити не хочу, бо почнуться пересуди. Отак і бідкаюся сама…
