Моя мама завжди казала, що для самореалізації себе, як особистості, треба влаштувати своє особисте життя. У нашому світі жінкам дуже нелегко знайти себе і тому потрібно покладатися на надійне плече.
Зараз мені вже 30 з хвостиком, і я все ще незаміжня. У моєму житті все відносно спокійно – є чоловік, є робота. Навіть плани на майбутнє досить реалістичні і мене в усьому влаштовують. Зараз з’явилася проблема з довірою.
Все життя мене тягнуло до мистецтва. У дитинстві я подавала непогані надії на кар’єру художника або дизайнера. Але для розвитку в цей бік треба мати фінансову подушку, якої в мене не знайшлося.
Тому я забула про свої амбіції та направила всі сили та час на вивчення чогось корисного та актуального. До фінансової сфери мене зовсім не тягло. Але я стала бухгалтером.
Згодом розібралася в деяких тонкощах і навіть стала непоганим професіоналом, який просто ненавидить свою роботу. Насправді мені не дуже подобається сидіти всім разом в офісі щодня.
Коли я вирішила ситуацію з житлом, то з’явилася нова проблема. Дуже багато чоловіків бачили в мені не цікаву людину або навіть симпатичну дівчину. Ні, вони бачили в мені штамп із пропискою.
Як знайти собі гідну пару і бути у ній впевненою на 100% в такій ситуації? Коханий з’явився немов з нізвідки. Просто познайомилися, а він так весело та цікаво жартував. Почали зустрічатися.
Один з разів, коли він в мене був в гостях, я якось жартома сказала, що квартира не моя, а родички, яка поїхала в іншу країну на заробітки. А я взагалі без свого даху над головою. Його відповідь мене приємно здивувала.
Чоловік сказав, що сам уже давно збирає на квартиру в місті і зібрав уже чималу частину грошей. Це викликало в мене повагу до нього. Загалом, я якось закохалася. І ось ситуація йде до весілля.
Мене постійно мучає думка про те, що я збрехала своєму нареченому. Що я живу не у своїй квартирі. Адже він відкрився мені з усією душею. Гидко навіть від самої себе. А правду говорити зараз, напевно, вже безглуздо.
Дізнатися перед весіллям, що твоя наречена водила тебе за ніс і навіть брала якісь гроші за свою квартиру – це сильний удар. А ось мама мені каже, що це, навпаки, дуже вдала ситуація. І нема чого чоловікові знати всю правду.
Зараз ми не страждаємо через те, що залишаємо частину грошей на квартиру. За словами мами, нехай чоловік буде чоловіком і приведе мене до своєї печери, а не задовольняється моєю.
А от моя квартира буде для мене запасним варіантом, щоб у разі чого не починати життя з чистого листа. Мама навіть пропонує мені переписати квартиру на неї, щоб під час шлюбу не сталося жодних форс-мажорів. Але для цього мені доведеться “трохи обманювати” чоловіка все своє життя.
Не знаю, як вчинити. Адже сама себе в капкан загнала. З іншого боку, знай чоловік про мою квартиру, чи змогла б я його полюбити і повністю йому довіритися? То, може, цей обман на благо? А якщо знадобиться, я скажу йому правду. Кому стане гірше?
