— Що дають, те й їжте! І все до останньої ложки! — командирським голосом прикрикнула Христина Наумівна й дзвінко шльопнула шестирічного онука по руці.
Тихон відсмикнув пальці від кришталевої тарілки з тарталетками й притиснувся до спинки стільця. Перед ним стояла глибока миска з сіруватою кашею.
— Бабусю, я не хочу кашу, — тихо поскаржився хлопчик.
— Там грудочки. І вона кисла.
— Подивіться, який пан знайшовся! — заголосила свекруха.
— Каша йому не сподобалася! Мати тебе вдома зовсім розбестила!
— Я справді не хочу, — прошепотів Тихон.
— Поки не побачу дна в тарілці, навіть не думай тягнути руки до бутербродів! — відрізала Христина Наумівна.
Поліна зупинилася у дверному отворі вітальні з глечиком яблучного соку в руках. Вона відлучилася до передпокою всього на п’ять хвилин — щоб допомогти чоловікові застебнути тугі запонки на манжетах.
До цього ювілею свекрухи Поліна готувалася з вівторка. Три дні тому Христина Наумівна зателефонувала синові й довго скаржилася на життя.
Мовляв, уся пенсія пішла на комунальні послуги, а перед колишньою колегою Віолеттою не можна втратити обличчя.
Юрій одразу ж накинувся на дружину. У Поліни в будівельній конторі якраз завершили великий об’єкт і виплатили солідну квартальну премію.
Чоловік цілий вечір набридав: допоможи мамі, їй же виповнюється шістдесят років.
Не було що робити — Поліна після роботи поїхала до супермаркету. Взяла дві банки червоної ікри, шматок слабосоленої форелі, сирокопчену ковбасу, горіховий сир, тарталетки та великі виноградини.
Залишила на касі кругленьку суму, а довгий чек засунула в кишеню бежевого кардигану.
Опівдні вона привезла до свекрухи повний термопакет продуктів. Дві години сама крутилася біля плити. Нарізала рибу, начиняла тарталетки ікрою зі вершковим маслом, запікала в духовці курячі котлети.
Тільки ось десять хвилин тому на столі стояли дві повні тарілки з тарталетками і велике блюдо з фореллю.
А зараз перед гостею Віолеттою красувалася лише маленька вазочка. У ній самотньо лежали п’ять тарталеток і п’ять прозорих скибочок риби.
Поліна поставила глечик із соком на край обіднього столу. Підійшла до сина й поклала долоню йому на плече.
— Христино Наумівно, а звідки ця каша? — тихо запитала Поліна, дивлячись на каламутну плівку в мисці.
— Я ж для Тихона запекла курячі котлетки й зробила пюре.
— Твої котлетки ще гарячі! — не моргнувши оком, відрізала свекруха.
— А хлопчику рідка їжа корисна для шлунка. Я спеціально для онука старалася, варила!
— Коли варили? — уточнила Поліна.
— Вчора вранці!
— Хто знає, коли! — розлютилася Христина Наумівна.
— Я старалася, а він носом крутить, до ікри тягнеться! Делікатеси — це для дорослих гостей, а хлопчисько нехай доїдає манну кашу! Не треба дітям розкоші влаштовувати!
Віолетта, що сиділа на чолі столу, помацала великий перламутровий кулон на шиї. З легким зітханням прожувала тарталетку з ікрою й промокнула нафарбовані губи серветкою.
— Золоті слова, Христиночко! — підтримала подругу гостя.
— У наші часи дітей тримали в суворості. Налили суп чи кашу — сиди й їж, поки не з’їси все!
— Ось саме так! — підхопила свекруха.
— Ніяких капризів не знали!
— А нинішні матусі зовсім розпестили дітей, — не вгамовувалася Віолетта.
— Самі лінуються стояти біля плити, от діти з пелюшок уже червону рибу вимагають! До речі, ікорка у тебе сьогодні просто шик, Христино. Прямо зернятко до зернятка! Мабуть, пів пенсії в магазині залишила?
— Ой, Віолетто, та й не кажи! — ефектно махнула рукою Христина Наумівна.
— Для дорогих гостей нічого не шкода! Останню копійку віддаси, аби тільки стіл гідно накрити.
— Та й справді, за нинішніми цінами такий стіл обійдеться в копієчку, — шанобливо промовила гостя, поглядаючи на ковбасу.
— Відразу видно справжню господиню!
— Намагаюся, люба, як можу! — розпливлася в посмішці ювілярка.
— Молодь зараз така, від них допомоги не дочекаєшся. Усе сама, усе на своїх плечах!
Юрій, що сидів на краю дивана, винувато опустив очі на тарілку з холодцем. Він навіть не кашлянув. Поліна пильно поглянула на чоловіка.
— Юро, ти нічого не хочеш сказати?
— Поліно, ну чого ти починаєш при гостях? — пробурмотів Юрій, колупаючи виделкою холодець.
— Мама ж хотіла як краще.
— Як краще для кого? — запитала Поліна.
— Ну для Тихона, звичайно! — занервував чоловік.
— Манка — це дієтичне харчування. Нехай поїсть,. А котлети потім вдома розігріємо.
— Мамо, понюхай, — прошепотів Тихон, притискаючись до ліктя матері.
— Від неї ж кислим пахне.
— Нічого там не пахне! — фиркнула на онука Христина Наумівна.
— Вигадує, сидить, аби тільки ложкою не працювати! Юрко, скажи ти своєму синові, щоб він не ганьбив матір і бабусю!
— Тихоне, ну справді, з’їж пару ложок, — пробурмотів Юрій, не піднімаючи голови.
— Бабуся ж старалася, у неї сьогодні свято. Не засмучуй іменинницю.
Поліна взяла зі столу чисту чайну ложку. Зачерпнула з краю миски сіру грудочку і поднесла до обличчя. У ніс одразу вдарив різкий запах кислого молока.
Вона кінчиком язика торкнулася каші, скривилася й поклала ложку назад. Поліна присіла до столу, втомлено потерла скроню й секунду дивилася на мереживну скатертину.
— Христино Наумівно, — з наголосом промовила вона, піднімаючи голову.
— Ця манна каша стояла на дальній конфорці в теплі ще з учора.
— Ну і що з того? — огризнулася свекруха.
— У квартирі не жарко!
— Молоко в ній давно скисло. Каша навіть гірчить, — сказала Поліна.
— Навіщо ви поклали дитині зіпсовану їжу в тарілку? Хочете, щоб він потрапив до лікарні з отруєнням?
Свекруха почервоніла і тупнула ногою під столом.
— Яке ще отруєння?! — вискнула вона.
— Не влаштовуй мені тут концертів при Віолетті! Це нормальне домашнє молоко, трохи кислувате! Від нього лише рум’янець на щоках буде!
— Самі б таку кислинку спробували, — зауважила Поліна.
— Мені що, цілу порцію у сміттєве відро викидати?! — обурилася Христина Наумівна.
— Я все до останньої краплі вискребла, щоб добро не пропало! Дивися, які білоручки, вчорашня каша їм не підходить!
— Тобто нагодувати онука прокислою манкою — це щоб добро не пропало? — перепитала Поліна.
— Цікаво виходить. А куди тоді поділася друга банка ікри? І де ще п’ятнадцять тарталеток та майже вся нарізка форелі, яку я пів години тому виставила на стіл?
— Що ти починаєш?! — замахала руками свекруха й кинула погляд у бік закритого серванта.
— На столі все стоїть! Їж Віолетта, не слухай її!
— На столі залишилася третина від того, що я нарізала, — сказала Поліна. — Решта сама випарувалася?
Христина Наумівна вже відкрила рота, але тут із передпокою долинув дзвінкий голос зовиці.
— Мамо-о-о! А ось і я! — крикнула з порога Ніка.
До вітальні вплила двадцятивосьмирічна сестра Юрія в короткій рожевій кофточці.
Не привітавшись ані з братом, ані з невісткою, вона чмокнула Віолетту в щоку. Відразу ж плюхнулася на найкраще місце біля вази з виноградом.
— Ой, сьогодні затори на дорогах — просто жах! — затараторила Ніка, оглядаючи стіл.
— Я з самого ранку ні крихти в роті не тримала! Спеціально місце для ікри та червоної рибки берегла!
— Ніко, сідай, донечко, я зараз гаряче принесу! — заметушилася Христина Наумівна, намагаючись загородити собою сервант.
— Почекай ти зі своїм гарячим! — відмахнулася довгими накладними нігтями Ніка.
— Мамо, а чому на столі так мало? Всього п’ять бутербродів!
Ти ж мені в обід по телефону хвалилася, що Поліна зі своєї премії принесла дві банки ікри та здоровенний шматок форелі!
У кімнаті стало чутно, як за стіною у сусідів бубонить радіо. Віолета витріщила очі й повільно поклала надкушену тарталетку на серветку.
— До речі, мамо! — продовжувала базікати Ніка, не помічаючи відчайдушних знаків матері.
— А ти мені мої лоточки в сервант уже відклала, як ми з тобою домовлялися? Мені завтра на роботу брати нічого!
— Ніко, та замовкни ти, заради Бога! — просичала крізь зуби Христина Наумівна.
— Давай спочатку за мій ювілей тост виголосимо!
— Чого ти мені підморгуєш, мамо? — здивувалася зовиця й повернулася до племінника.
— О, а чому малий такий кислий сидить? Правильно, хлопче, їж манну кашу! Від ікри у малюків буває діатез, а мені це потрібніше — у мене низький гемоглобін!
Віолетта кашлянула в кулак і поглянула на господиню дому.
— Христиночко, я щось не зрозуміла, — з виразною інтонацією промовила гостя.
— Ти ж щойно казала, ніби сама половину пенсії в магазині залишила? А виходить, що стіл накривала Поліна?
— Віолетто, та Ніка все переплутала! — заговорила свекруха, відступаючи до стіни.
— Молодь вічно базікає всяку нісенітницю! Ми з Юрою все купували, я сама вибирала!
Поліна підвелася з-за столу. Вона підійшла до серванта й розчинила скляні дверцята.
На середній полиці за кришталевими фужерами рівним рядом стояли три прозорі пластикові контейнери під щільними кришками.
У першому височіла гірка з п’ятнадцяти тарталеток з ікрою.
У другому лежали товсті шматки слабосоленої форелі та кружечки сирокопченої ковбаси. А поруч притулилася друга, навіть не відкрита, бляшана банка ікри.
— Ось, значить, у чому справа, — тихо сказала Поліна.
— Для мого сина і вашого, у вас не знайшлося навіть бутерброда. Онука при гостях годуєте прокислою манкою, щоб доньці на тиждень вперед делікатесів приховати?
— А тобі для зовиці шматок шкода?! — одразу ж вискнула свекруха, випроставшись на весь зріст.
— Ніка сама крутиться, житло орендує.
— Ось саме! — підтакнула Ніка зі свого місця.
— У мене оренда, знаєш, яка дорога? Мені й ікру купувати нема за що!
— А у тебе, Поліно, чоловік із хорошою зарплатою! — наполягала Христина Наумівна.
— Ще собі купиш, не збіднієш! Подумаєш, пару шматочків риби рідній дитині в лоток відклала, а вже й дорікати треба!
— Нехай ваша двадцятивосьмирічна дочка сама заробляє на свої забаганки, — відшила її Поліна.
— А мій чоловік на цей стіл ні гривні не дав. Ви його вчора вже обкрутили на конверт для нової мікрохвильовки. Усі продукти до останньої крихти я оплатила зі своєї премії.
— Поліно, ну досить, не ганьби нас перед Віолеттою! — простогнав Юрій, хапаючи дружину за рукав кардигану.
— Ну, мама відклала сестрі трохи! Сідай за стіл, як людина!
— А я за таким столом сидіти не збираюся, — сказала Поліна, вивільняючи лікоть.
— Тихон, біжи до передпокою, взувай черевики й одягай куртку.
— Ура, ми додому! — зрадів хлопчик, зістрибнув зі стільця й побіг до виходу.
Поліна пройшла на кухню, взяла з шафки свій великий термопакет і порожній запасний контейнер. Повернулася до вітальні й поставила термопакет на край столу.
— Ти що замислила?! — насторожилася Христина Наумівна.
Поліна не відповіла. Вона дістала з серванта всі три заховані лотки та закриту банку ікри, склала їх у термосумку.
Потім відкрила четвертий контейнер і закинула туди п’ять тарталеток, що залишилися, шматочки форелі, горіховий сир і копчену ковбасу прямо з-під носа ошелешеної Віолетти. Зверху поклала гроно винограду й застебнула блискавку.
— Що ти робиш, безсовісна?! — закричала Христина Наумівна, хапаючись за краї скатертини.
— Навіщо ти зі столу їжу забираєш?! У мене ж ювілей, у мене почесна гостя сидить!
— Юро, скажи своїй божевільній, хай негайно поверне мою ікру! — завищала Ніка, підхоплюючись із місця.
— Ти чого стоїш як стовп?! Це ж мамі на свято принесли!
— Мамі вашій ми вчора подарунок у конверті вручили, — без пафосу відповіла Поліна.
— А ці продукти я купувала на спільну сімейну вечерю. Але якщо мою дитину тут за людину не вважають, пригощати вас за свій рахунок я не зобов’язувалася.
Поліна взяла миску Тихона з прокислою манкою й переставила її в самий центр столу, рівно на те місце, де щойно стояла вазочка з тарталетками.
Поруч із мискою вона поклала довгий касовий чек із магазину, який дістала з кишені кардигану.
— Ось вам чек на пам’ять, Віолетто, — іронічно сказала Поліна.
— Подивіться, яку «пенсію» ваша подруга вчора залишила в супермаркеті з моєї банківської картки.
Віолетта взяла папірець, поглянула на підсумкову суму й ахнула. Її обличчя миттєво витягнулося.
— А вам, Христино Наумівно та Ніко, смачного, — додала Поліна, беручи в руку термопакет.
— Адже манна каша дуже корисна, дієтична. Отож їжте на здоров’я. Що дають, те й їжте! І все до останньої ложки, щоб добро не пропало!
Віолетта поспішно стягнула з колін серветку, кинула її поруч із чеком і підвелася.
— Знаєш, Христино, мені, мабуть, час на маршрутку, — холодно промовила гостя, з презирством поглядаючи на сіру рідину в мисці.
— Такого сорому я ще не бачила. Дякую за частування, наїлася досхочу!
— Віолетто, зачекай, куди ж ти?! — кинулася за нею господиня, але подруга вже крокувала до передпокою.
Юрій вискочив на сходовий майданчик слідом за дружиною та сином.
— Поліно, повернися негайно! — просичав він, озираючись на крики матері та сестри.
— Ти розумієш, що ти накоїла?! Як мені тепер дивитися матері в очі?!
— А ти не матері в очі дивися, Юро, а синові рідному в тарілку заглядай, — порадила Поліна.
— Ми з Тихоном їдемо додому вечеряти гарячими котлетами та бутербродами з ікрою.
— А я?! — розгубився Юрій.
— Мені що робити?!
— А ти залишайся, якщо мама так вирішила, — знизала плечима Поліна.
— Допоможи їм з Нікою доїсти дієтичну манну кашу. Валідол у мами на верхній полиці в кухонній шафці, якщо що.
Вона взяла сина за руку й спустилася до під’їзду. Вдома вони чудово повечеряли на кухні.
Хлопчик із апетитом з’їв дві рум’яні курячі котлети та три тарталетки з червоною ікрою, запиваючи яблучним соком. Юрій з’явився лише близько півночі — похмурий, як хмара, і зовсім голодний.
Після того, як Віолетта пішла, ображена мати разом із сестрою влаштували йому догану й вигнали з дому, звинувативши у всіх гріхах.
З того ювілею минуло півтора місяця.
Христина Наумівна більше не розмовляє з невісткою і всім родичам скаржиться, як підступна Поліна зганьбила її перед подругою та залишила бідну Ніку без вітамінів. Втім, Поліну це анітрохи не засмучує.
До свекрухи вони з Тихоном більше й не ходили, а коли Юрій у вихідні збирається провідати маму з сестрою, Поліна з посмішкою видає йому пачку найдешевшої манної крупи.
Каже — передай від нас гостинці, вона таке любить.
