Мені 18 років. Років у 16 перед літом я почала помічати, що відрізняюся від ровесниць. Згодом зрозуміла – справа у вазі. Я не завжди була повною. Років до 12-13 проблем не було, потім якось за рік-два набрала вагу. За зросту 162 я важила 57-58 кг.
Звичайно, це відповідає нормі, але що мені норма, якщо дратує відображення в дзеркалі? Ідеально кругле обличчя з товстими щоками, боки нависають над джинсами. Я почала худнути позаминулої весни. Почалося все з не жорсткої довгострокової дієти. Я схудла до 52 кг. Виглядати стала краще.
Влітку намагалася схуднути сильніше, але не виходило. Якось швидко набирала вагу назад. Я дізналася все про дієти, про схуднення. Все частіше почала ловити себе на думці, що мені хочеться схуднути сильно. Частина осені пройшла як у тумані.
Я чергувала швидкі дієти, голодувала, проводила дні на каві. Схудла до 46 кг. За час схуднення я навчила себе жити за графіком. Я систематизувала все своє життя. Я навіть почала прибиратися тільки тому, що це мене заспокоює. Я підтягнула навчання, яке запустила у 8 класі через хвороби й операцію.
У школі весь час, що звільнявся, я приділяла математиці. Потім я зупинилася – глянула на себе в дзеркало. З волоссям стало погано, як і з нігтями. Дедалі частіше паморочилося в голові від нестачі заліза. Батьки забили на сполох. Згодом мені вдалося переконати маму, що все гаразд.
Я намагаюся нічого їй не розповідати. Я почала харчуватися нормально, іноді відсиджуючи розвантажувальні дні, заради підтримки форми. Згодом помітила: або я нічого не їм, або з’являється ще більший апетит. Я їм навіть не замислюючись, не відчуваючи почуття голоду.
Або я себе контролюю, або ні. Зараз вдалося відновити нормальний обмін речовин. Хотіла схуднути до літа до 42 кг, але не встигла. Навесні я робила спроби, але весь час зривалася, не доводила справи до кінця. Всю весну і початок літа я виправдовувала своє переїдання іспитами.
Дедалі частіше я засмучувалася через свою слабовільність. Останні місяці почала помічати все більше своїх вад. Знаєте, мені не подобається мій ніс! Мало того, що мені доводиться користуватися краплями, щоб він дихав, так він ще й негарний.
Я серйозно думаю, що зроблю ринопластику, коли закінчу навчання. До речі, форма обличчя мені теж здається не такою, як я б хотіла. Нехай і схудла, але обличчя залишилося круглим. Я розумію, що буває й гірше. Я вдячна за все, що маю, але не можу дивитися на себе в дзеркало спокійно.
Мені не подобається моє відображення. Я намагаюся зайвий раз не виходити з дому. Через комплекси, у мене немає любові до себе. Навіть не так. Немає любові до своєї зовнішності, я не вважаю себе красивою. Звичайною, може, але не більше. Зараз я знову на дієті.
Я навіть не розумію: намагаюся схуднути тому, що хочу стати худою, чи сподіваюся таким чином повернути любов до себе? До мами я не звертаюся за порадою. Якось я сказала їй, що відчуваю, що складаюся з одних комплексів. Вона мало не розплакалася, тому більше не заговорюю з нею.
Для батьків і друзів я усміхнена, довірлива дівчина. Нехай усе так і залишається. Нездорове прагнення до досконалості не дозволяє розслабитися. Щовечора я мало не плачу, мені не подобається в собі все: тип статури, ніс, характер, здібності до малювання.
Ніхто з оточуючих про це не знає, для всіх я людина з великими амбіціями і без проблем. Я не маю шкідливих звичок, не вожуся з “поганими кампаніями”. Вільний час проводжу з Бредбері та Достоєвським, а не в під’їзді з банкою пива.
Так, мої проблеми ніщо в порівнянні з більшістю проблем людей, але мені справді потрібна якась допомога. Мені потрібно повернути любов до себе, але я не знаю як.
