За всі 7 років, що я провела на роботі в іншій країні, я ніколи не дозволяла собі якихось миттєвих витрат. Хоча, зізнатися, іноді хотілося. Я не купувала собі дорогий одяг, адже мені нікуди було в ньому йти. Не балувала себе якоюсь вишуканою їжею, хоча місцеві були на цьому просто повернені.
Я навіть каву пила, лише коли треба було поправити тиск. Із хворою головою далеко не заїдеш, а каву я вважаю більш природними ліками, ніж пігулки. Ось так, потихеньку, економлячи кожну копійку, я і жила. За моїми прикидками все було дуже просто. Час дорівнює гроші.
І навпаки: що більше грошей я економила, то менше часу мені треба було, щоб заробити заплановану суму. Кошти мені потрібні були для сім’ї. Точніше, для майбутнього доньки. До поїздки за кордон я кинула чоловіка, який виявився не тією людиною, що мені б підходив.
У ньому абсолютно були відсутні твердість і раціоналізм, які я так цінувала в чоловіках. Батько доньки-школярки, молодий чоловік, він не міг заробляти достатньо грошей і водночас дозволяв собі затримуватися з друзями після роботи і витрачати свій час на безглузді хобі. Це було вище моїх сил.
Після розлучення мною було прийнято рішення про те, щоб самій заробити кошти нам на життя. Ну і в ідеалі познайомитися з чоловіком, який впевнено дивиться в майбутнє і поділяє мої життєві принципи. Дитина залишилася у бабусі, квартиру я здала, а сама поїхала втілювати плани в реальність.
Працювати посудомийкою в ресторані – важко. Постійно стоїш на ногах, посуду накопичується немислима кількість. Ще ця вологість проклята. Крім того, спочатку дратувало, що я не можу підтримати розмову. Згодом я нахапалася потрібних фраз і навіть зуміла складати з них осмислені речення.
Потім у мене з’явився один чоловік, потім інший, але нікого серйозного я так і не зустріла. Виявилося, європейці звикли до хорошого життя і в них немає внутрішнього голоду, як це було в мене. А навіщо мені міняти одного тюфяка на іншого? Ні, краще вже продовжуйте їсти свої лимонні тістечка.
Я вже як-небудь сама протримаюся. У якийсь момент у мене пропав планшет, за яким я зв’язувалася з мамою і донькою. Не знаю, я його загубила чи вкрав хтось, але минуло аж два тижні, поки я не знайшла дешеву модель. Треба було економити, і незапланована покупка не мала вибити мене з колії.
Донька і мама, звичайно ж, за мене хвилювалися. І дуже зраділи, коли знову побачили моє обличчя на екрані. Мені було важливо знати, що їхні емоції щирі і що я недарма спалюю на чужині роки і роки свого життя. Але час минав. Я не використовувала гроші, щоб їх потім примножити.
Ризики були занадто високі. По суті, десь третину грошей я відправляла на батьківщину, а більшу частину відкладала в себе. Так було надійніше і зручніше особисто для мене. Мамі я казала, щоб витрачала кошти з розумом. Тож я сподівалася, що вона зробить ремонт удома до мого приїзду.
Мої рідні зустріли мене ще в аеропорту. Я була з великою сумкою, в якій привезла трохи подарунків, їжі та одягу. Мама при зустрічі міцно мене обійняла, а потім і донька теж підключилася. Я одразу помітила, що вони були добре одягнені, у доньки був новий телефон.
Уже після приїзду додому я запитала в мами, звідки це все. Невже грошей за оренду квартири їм вистачало? На що вона усміхнулася і сказала, що ні, вони живуть тільки на її пенсії і до наступної. Звісно, за квартиру щось капає і моя допомога рахується, але на цьому все.
Моя дочка витрачає величезні суми на дрібнички і дорогі покупки. Вона навіть може приїхати до школи на таксі преміум-класу, тільки щоб вразити однокласників. Тоді я вирішила дізнатися від самої дочки, чи правда все те, що мені про неї наговорила мама. Реальність виявилася ще жорсткішою.
Дочка всі гроші, які я надсилала їм двом, залишала собі і просаджувала на вечірки, ганчірки тощо. Робила вигляд, що це стиль у неї такий, а ще вона була впевнена, що після мого приїзду її життя стане ще яскравішим. Навіщо вчитися, якщо мама грошей привезла
Тож ні про яку вищу освіту не може навіть мови йти. Вона в навчанні повний нуль. І характер у неї за моєї відсутності зіпсувався остаточно. Навіть моя мама не змогла нічим допомогти. Так я одним своїм рішенням зіпсувала доньку, втратила багато часу і ні до чого не прийшла.
Так, якась кількість грошей залишилася. Але, що з ними робити, якщо немає знань? Бізнес напевно прогорить без знайомств і практики. Будувати нічого не буду, навіщо, якщо ми в місті живемо? А в банку за рік накапають якісь сльози, а не відсотки. Якщо він сам взагалі не лопне.
У моєму віці пізно шукати чоловіка, який би справді полюбив мене з донькою, а мій колишній уже одружився вдруге. Скатертиною дорога. Що робити, я поки що не знаю. Але тепер я ухвалюватиму будь-які рішення тільки після того, як гарненько їх обдумаю. Цього мене життя добре навчило.
