Я вийшла заміж одразу після закінчення університету. Мій чоловік тоді працював у найбільшій компанії нашого провінційного містечка. Толя часто їздив у відрядження і дуже хотів отримати підвищення. Паралельно з цим ми почали відкладати гроші на власне житло.
Плани змінилися, коли чоловікові запропонували посаду у столичному офісі. На роботі пообіцяли, що допоможуть нам із квартирою і навіть оплачуватимуть якийсь відсоток від оренди. Звичайно, також Толі підвищили зарплату.
Недовго думаючи, ми зібрали всі свої речі та переїхали. Я теж влаштувалась на роботу в офіс, щоб швидше наблизитися до нашої мрії. Іноді брала додому всяку халтуру: гроші зайвими не бувають! Довгий час ми дуже заощаджували, іноді навіть недоїдали.
Через рік нам вдалося зібрати потрібну суму. Почався довгоочікуваний період нашого життя. Вибір квартири, ремонт, оформлення документів тощо. Я отримувала насолоду від кожного моменту. Навіть за побутовими покупками бігла як на свято, хоч і ненавиджу ходити магазинами.
Загалом здійснилася наша сімейна мрія. Зрозуміло, про це стало відомо всім нашим родичам. Половина розкотила губу, мовляв, новосілля їм подавай. А ми, якщо чесно, тільки-но почали кінці з кінцями зводити. Нам пишне застілля не потрібне.
Але це ще квіточки! Коли про квартиру дізналася моя двоюрідна тітка, одразу ж зателефонувала і завела шарманку: «Іринчик, тут така справа. Наша Танюшка вступає цього року. Ти б не могла дати притулок їй ненадовго, поки не вирішиться питання з документами та іншим? Дуже тебе прошу!»
Я була не проти, щоб Таня пожила у нас недовго. Буквально до перших вересневих чисел, щоб вона не їздила туди-сюди, не витрачала зайві гроші на дорогу. Тільки коли почалося навчання, Таня продовжила спокійно в нас жити. Я прямо текстом запитала у неї, коли вона з’їде. А у відповідь почула: «Іро, дай мені час, будь ласка. Не поспішай!»
Що означає «не поспішай»?! Я розумію, що ми родичі, але не такі вже й близькі, якщо подумати. Я не збираюся 5 років жити під одним дахом з людиною, яку зазвичай бачу не частіше, ніж 2 рази на рік. І що вона тільки думає? Наступного дня мені зателефонувала моя тітка і почала мені дорікати. Мовляв, як я посміла виганяти надвір її Танюшку.
Я розумію, що винаймати житло в столиці — це дорого. Але ж це не мої проблеми! Тепер я не знаю, як вчинити. Я ж не можу виставити Таню за двері та викинути її речі через вікно. Але як вчинити у такому разі, як відмовити людині?
