В той день я мав відвести маленького сина до дитячого садочка. Я майже годину намагався його зібрати, але малюк вперто пручався. То ручки не хотіли залазити в рукавчики куртки, то ніжки промахувалися повз черевички.
Я уже готовий був розридатися. Моя дружина пішла на роботу досить рано. Її зміни починалися о 5 ранку, а тому вести сина до садочка мав я. Та я й не проти. Ось тільки в останні два тижні син вперто не хотів іти в садок.
Це було дивно, адже раніше малюк дочекатися не міг того моменту, коли потрібно було йти до друзів. Він дуже товариський хлопчик, який легко заводив знайомства і любив перебувати поруч зі своїми однолітками.
Ми цьому раділи, адже у багатьох батьків були проблеми з тим, щоб змусити дитину ходити в садок. А наш син не просто ходив, а ще й задоволення від цього отримував. Коли приходили за сином, той ні в яку не хотів додому.
Доводилося розповідати йому, що його улюблений ведмедик дуже сумує, а ще вдома на нього чекають смаколики. А тепер усе стало навпаки. До садочка хлопчик не хотів іти, а ввечері вибігав сам, побачивши когось з нас.
За два тижні дружині жодного разу не довелося заходити всередину, щоб умовити синочка піти додому. А як потім з’ясувалося, даремно. Нарешті я одягнув сина. Однак, щойно узяв його за руку, той розревівся.
На моє запитання про те, що відбувається і чому він так сильно не хоче йти в садок, син не міг відповісти нічого виразного. Говорив лише, що “там страшно” і “він не хоче більше бачити її”.
Я поспішав на роботу, і в мене не було часу з’ясовувати, хто така загадкова “вона” і що там такого страшного в садку. Я підвів дитину до входу в будівлю і простежив, щоб той зайшов всередину. Потім побіг на роботу.
Ближче до обіду мені подзвонили з дитячого садочка і попросили забрати сина, адже в нього сталася істерика. Я швидко викликав таксі і приїхав до садочка. Забігши до приміщення, обімлів.
Поруч із сином стояв справжній монстр! Точніше, це була жінка, але її обличчя було дуже сильно спотворене. Вона стояла на колінах поруч із малюком, який скиглив. Я щось крикнув і сам не зрозумів, що саме.
Але жінка здригнулася від несподіванки, подивилася на мене і, раптово розплакавшись, втекла. Я завмер стовпом у дверях садка, не розуміючи, що взагалі тут відбувається.
На щастя, ступор швидко закінчився, я допоміг синові вдягнутися і рішуче пішов бік кабінету директора. Я постукав і ввалився в кабінет, вимагаючи пояснень. Директриса навіть не здивувалася.
Вона запропонувала чашку чаю і зі зітханням почала розповідати, у чому справа. Виявляється, нещодавно одна з їхніх найкращих виховательок потрапила в жахливу аварію.
Її обличчя залишилося спотворене, і вона відразу подала заяву на звільнення. Однак вона була найкращою вихователькою в області, і керівництво садочка не захотіло її відпускати. Навіть ніхто розібрався в тому, що трапилося.
І, звичайно ж, ніхто з вищого начальства не захотів прийти й особисто подивитися на спотворену жінку. Очевидно, там вирішили, що ситуація не настільки страшна, як її описують.
До того ж більшість дітей змогли спокійно прийняти таку зовнішність. Однак мій син був її улюбленцем і вона йому дуже подобалася. Це не дивно, адже вихователька дійсно чудово ладнала з дітьми, та й стаж у неї був величезний.
На жаль, син не зміг звикнути і впізнати в цьому викривленому обличчі свою улюбленицю. Я лише зітхнув, бо вже зрозумів, що нам доведеться довго пояснювати малюкові, чому все сталося саме так.
На жаль, син дуже вразливий. Швидше за все, нам не вдасться переконати його, що за страшним обличчям все ще є його улюблена вихователька. Можливо, він зрозуміє це сам згодом, а поки що краще знайти інший садок.
