Михайло завжди був терплячим мовчуном. Маленьким ніколи не плакав, якщо падав і розбивав коліно.
Мовчки встане, губи стисне і далі шкандибає.
Сусідські хлопці його цуралися – дивний якийсь, – але його це, здавалося, мало хвилювало.
– Начебто з нього за кожне слово гроші беруть, – журилася мати, Євгенія Іванівна, у розмові з сусідкою. – Як він жити-то серед людей далі буде?
– Ой, Женю! Та, може, це й на краще! Мало базікає, та багато робить, – махала рукою та.
Михайло справді багато робив: з дитинства за батьком хвостом ходив, усе за ним повторював, у всіх справах допомагав.
Найулюбленішим заняттям шестирічного хлопця було “колупатися в залізяках” – тобто допомагати батькові ремонтувати автомобілі.
Уся округа знала, що Павло Петрович краще за всіх у поломках розбирається, може полагодити все – від велосипеда до трактора.
Він би і вчитися після дев’ятого класу далі не став – чого його там можуть навчити після практики з батьком? – але Павло Петрович наполіг, і син закінчив технологічний коледж.
Потім пішов в армію, а повернувшись, одружився з вихователькою дитячого садка Варварою.
Останній факт матір дуже здивував.
– І де вони зустрілися? – дивувалася вона. – Начебто Мишко наш завжди вдома, точніше в гаражі з Павлом. А дивись ти – порадував матір! Таку чудову невістку в дім привів!
– Ой, не навроч, Женю! Усі вони на перший погляд тихі й скромні, а потім зуби, як покажуть! – відповідала сусідка, яка сварилася зі своєю невісткою вже другий рік.
Але нічого подібного в родині Михайла не сталося. За два роки вони з батьком побудували будинок на сусідній вулиці, куди молоді й переїхали.
Одного за одним Варвара привела у світ двох синів, яких Михайло і бабуся з дідусем просто обожнювали.
Жило подружжя дружно, жодних скандалів сусіди зроду не чули, натомість усі бачили, що Михайло хату і двір тримає в ідеальному порядку, кожну копійку в сім’ю тягне.
Не тверезим його взагалі ніхто ніколи не бачив, а Варвара завжди спокійна, усміхнена – явно щаслива ходить.
І з роботою в Михайла – років із 25-ти його всі шанобливо називали Паличом – усе ладилося.
В окрузі кращого автомеханіка не було. Та що вже там – із сусідньої області до нього регулярно доставляли поламані авто:
“Палич, допоможи!”.
Він нікому не відмовляв. Не безплатно, звісно – а хто ж безплатно працює! І в логістичній компанії зі своїм автопарком, де офіційно працював Михайло, його дуже цінували і поважали.
Вони відзначили срібне весілля, коли в їдальні на підприємстві Палича з’явилася нова кухарка.
33-річна Марина приїхала в місто із сусідньої області, де десять років прожила з чоловіком який вживав.
Набридло їй усе це – гулянки його, скандали, вічне безгрошів’я! Дітей Бог їм не дав, тож нічого Марину там не тримало.
Розлучилася і поїхала шукати щастя в інше місце, а їдальня при великому підприємстві – саме те!
Жінкою вона залишилася видною, незважаючи на важке життя з таким чоловіком: волосся густе, золотом відливає без жодної фарби, губи соковиті, очі сині, великі.
З такою-то зовнішністю чоловіка знайти їй, напевно, труднощів би не склало.У компанії були неодружені чоловіки, але око вона поклала саме на Палича.
– Ні, подруго! Неправильний ти вибір зробила! – розкритикувала Марину нова приятелька і колега Тетяна. – Палич у нас чоловік правильний і вірний. Зроду його ніхто з іншою жінкою не бачив! Завжди тільки з Варварою – і в магазин, і в кіно, і на концерт якийсь. Шансів у тебе жодних!
– Ой, та годі! – відмахувалася Марина. – Не буває таких чоловіків! Просто йому ще не трапилася жінка, гідна його уваги!
– Усілякі були… Думаєш, ти одна на такого чоловіка око поклала? Тільки де вони всі?! Га?! Нема! Оскільки Палич наш і бровою не поводить у бік усяких там красунь! Він Варвару свою Михайлівну дуже любить!
– Це ми ще подивимося!
І старалася Марина щосили. Тільки Палич поріг їдальні переступає – до речі, заходив він туди не часто, домашньою їжею харчувався, але дуже пиріжки з капустою місцеві любив, – Марина вже тут як тут!
Хоч і нічого кухареві в залі робити, а вона кофтинку в обтяжку та з декольте вдягне, очі ласкаві-ласкаві зробить:
“Ой, Михайле Павловичу, сьогодні пиріжки у нас особливо вдалися! Спеціально ось вам тепленьких винесла”.
І ближче до нього намагається підійти.
Але Палич спасибі скаже, пиріжки візьме і, залишившись байдужим до принад Марини, йде геть.
А то біля прохідної його Марина підстереже:
“Михайле Павловичу, не підвезете мене? А то на службову маршрутку запізнилася…” і очі такі благальні-благальні, а новий джемперок так лопається на грудях.
Палич мовчки киває і так само мовчки підвозить її до дому. Щоправда, лише двічі таке було, а потім видав:
“Ви, Марино, знайдіть собі кавалера з машиною, а мені ніколи таксистом у вас працювати. Неправильно це”.
Марина спалахнула, ніяково розвернулася і майже втекла від цього бездушного чоловіка.
Два дні на очі йому не показувалася, а потім знову взялася за старе.З неї вже почали сміятися, і тоді вона зважилася на активні дії.
Немов випадково опинилася поруч із будинком Палича, коли з хвіртки виходила Варвара.
– Доброго дня! Ви мене, напевно, не знаєте, але я – коханка вашого чоловіка! – випалила Марина. – Ви це… відпустіть його… кохання у нас усе ж таки… – вона говорила дедалі невпевненіше під якимось співчутливим поглядом Варвари.
Чого це вона?… Дурна, чи що? Їй кажуть, що в чоловіка коханка є, а вона… Та Марина б одразу ж у волосся суперниці вчепилася!
– Ну чому ж? – спокійно сказала дружина Михайла. – Я знаю, що вас звуть Марина, і мрія роздобути мого чоловіка вам спокою не дає.
Тільки ви розбирайтеся з цим питанням самі, без мене.
Обійшла Марину і з гордою, прямою спиною пішла. Ну, нормальна взагалі?!
Марина потім тиждень чекала, коли ж вибухне скандал і дружина вижене Палича з дому, але той ходив на роботу і в їдальню, як ні в чому не бувало.
– Слухай, а він завжди поруч зі своєю Варенькою чи все-таки кудись відлучається? – поцікавилася у Тетяни невдала “коханка”.
– Відлучається. Кілька разів на місяць вони з другом Славком їздять на риболовлю в сусідню область, – знизала плечима подруга. – А тобі навіщо?
– Треба. А куди саме, знаєш?
– Ні, але можу дізнатися.
Тетяна не обдурила і вже наступного дня повідомила подрузі назву села і дату, коли друзі збираються на чергову риболовлю.
Марина, недовго думаючи, зібралася слідом за коханим. А що? Усі знають, що, де риболовля, там і міцні напої.
Свіже повітря, знову ж таки, голову кружляє. Саме час і місце, щоб звабити чоловіка!
На очі Паличу і Славіку вона намагалася не потрапити – приїхала в село на таксі і попросила висадити її біля місцевого магазину.
Там вона мала намір дізнатися точне місце риболовлі – заїжджають же вони за напоями і закускою якоюсь.
– Тут чоловік мій цивільний на риболовлю приїжджає з другом. Не знаєш, де саме вони рибалять? – запитала Марина у продавчині, коли вони познайомилися й обговорили місцеву погоду-природу.
– Це Михайло зі Славком чи що? А твій який? – зацікавилася Люда.
– Славко, – зітхнула Марина. – Нашепотіли мені, що він тут із жінкою якоюсь, от хочу перевірити. Допоможеш?
Люда задумалася. Її чоловік теж зв’язався з якоюсь, і в місто втік. Тут вона прекрасно розуміє нову знайому… Треба допомогти.
– Ні, ніхто з місцевих із ним точно не гуляє, – заявила вона категорично.
Марина розчаровано зітхнула.
– А ось у Михайла тут просто сім’я, – несподівано продовжила Люда.
– Це як?
– Та ось так. Є в нас тут Зойка – весела дівка, чоловіків змінює як рукавички. Років 15 тому в неї дівчисько з’явилося на світ. Усі гадали – від кого? Ні на кого з місцевих не схожа. Темненька і мовчить увесь час. Серйозна дуже! У нас таких і не було ніколи.
А потім сама Зойка розповіла, що залетіла від заїжджого рибалки, ні на що й не розраховувала, а той візьми й визнай дитя. Ось тепер приїжджає до них, гроші дає, з дівчиськом спілкується.
Зойка навіть гуляти давно кинула – порядна жінка стала! О як!
– Нічого собі! – Марині навіть здивування грати не довелося, так вразила її розповідь продавчині. – А він що, не одружений?
– Кажуть, є в нього дружина, але кому це колись заважало? – усміхнулася Люда.
Додому Марина поверталася окрилена. Вона не стала втілювати в життя свій план. Навіщо?
Ось повернеться він, вона йому в обличчя скаже:
“Або ми разом, або все дружині твоїй розповім!”
А може, відразу Варвару просвітити? Щоб напевно вона Михайла вигнала, а тут уже Марині й карти в руки! Не змогла втриматися – тут же поїхала до суперниці.
Тільки тієї вдома не виявилося, довелося повертатися вранці. У будинок Варвара її не покликала:
– Розповідайте, Марино, тут. Нема в мене часу на чаювання та реверанси, – вимовила зарозуміло, стоячи на веранді.
Чисто королева! Ну подивимося!
– Ось ви, Варваро, чоловікові своєму вірите, а мені ні, – почала Марина з викликом. – Так, може, у нас із Михайлом нічого й не було, от тільки з іншою жінкою в нього не тільки кохання, а й дитина.
Жоден мускул на обличчі Варвари не здригнувся. Марина злегка змішалася, але продовжила.
– Думаєте, він на риболовлю їздить, а він коханку свою Зою відвідує, та дочку. І грошима їх постачає, і піклується… – голос Марини звучав дедалі тихіше.
Та що ж таке-то?! Не проймеш цю мишу сіру!
– У вас усе? – спокійно поцікавилася дружина Палича. – Тоді до побачення, у мене багато справ.
– Та ти дурепу із себе не роби! – вибухнула Марина. – Їй чоловік зраджує, а вона тут …
– Ти чому в моєму домі й на мою дружину голос підвищуєш? – пролунало за спиною гості. – Хто тобі право таке дав?
Марина обернулася.
У дверях стояв Палич, стискаючи в руці рюкзак і вудку. Він акуратно поклав усе на полицю і зробив крок до неї. Міцно взяв за передпліччя і розвернув до виходу.
Мовчки довів до хвіртки – ошелешена Марина теж мовчки йшла – і виставив на вулицю.
До такого приниження Марина готова не була.
Вона півдня проридала, налякавши Тетяну, яка примчала, почувши сльози в голосі приятельки телефоном.
– Та я ж тобі казала – вибери іншого чоловіка! – в серцях вигукнула подруга. – А ти вперлася як баран! От чого тепер ридати?!
– Та я не розумію, як так можна?! Тобі чоловік зраджує, а ти як кам’яна! – вигукнула Марина. – І він теж хороший! Весь такий правильний, а в самого друга сім’я!
– Не наша це справа просто, – зітхнула Тетяна. – Ех, навіщо ти до них полізла? Що ж тепер буде?..
Але нічого не було.
Палич продовжував ходити на роботу, як ні в чому не бувало.
Хто і як саме роздобув цю інформацію, залишилося загадкою, тільки з’ясувалося, що Варвара про Зою і доньку Палича була давно в курсі.
Він же непитущий, а якось на рибалці… , ну і Зойка його в ліжко затягла. Сам він нічого й не пам’ятав, але дружині одразу зізнався і покаявся.
А потім, коли донька з’явилася, не залишив їх без допомоги. Та й як він міг?
Та ж Варвара його поважати б перестала. Пробачила вона чоловіка і потім навіть жодного разу не дорікнула.Спеціально для сайту Stories
Тільки ось на Марину всі тепер дивилися косо. Навіть найнаполегливіший залицяльник Петро обходив її стороною. Та чорт із ними! Вона звільнилася і переїхала в інше місто. Чи мало гідних неодружених чоловіків?! І для неї знайдеться відповідний!
