У мене є знайома жінка. Вона була звичайною, і її життя нічим не виділялося: робота, діти, чоловік. Діти подорослішали, роз’їхалися. Чоловік зловживав міцним, почав ображати Ніну, принижувати її, вона плакала.
Діти кликали її до себе, і Ніна їздила до них, але! тільки в гості, на тиждень і не більше. У них свій світ, своя сім’я. Так, звичайно, всі люблять одне одного, але жити треба окремо. З чоловіком розлучилася, але жили в одній квартирі.
Орендувати інше житло — не вижити, пенсія занадто мала. І тут одна знайома запропонувала їй пожити на своїй дачі: будиночок крихітний, без опалення, ділянка заросла травою, але зате вона сама собі господиня. А найголовніше — на ділянці є лазня та сарай із дровами.
Ніна подумала: хоч і літо, але можна спокійно пожити, не чути принижень від чоловіка. За цей час, можливо, знайдеться якась робота, і можна буде орендувати собі житло. Ця знайома й відвезла туди, на занедбану дачу, Ніну з великою сумкою речей.
У перший же ранок, вийшовши босоніж на ґанок і слухаючи гучний спів птахів, які раділи дню, що наставав, вона відчула себе щасливою. Зовсім неподалік був ставок, придатний для купання, і Ніна почала там купатися.
У будиночку вона навела порядок, вимила вікна, повісила простенькі фіранки, які знайшла в старенькій шафі. Купувала недорогі продукти в місцевій крамничці, але готувала на плиті найсмачнішу їжу.
Справа в тому, що у Ніни була своя родзинка: вона обожнювала різні приправи, прянощі та трави, знала їхні властивості, особливості й привезла все це багатство з собою на дачу у великій коробці.
І навіть простий рибний супчик із путасу у неї виходив таким смачним і ароматним, що запах вабив до каструлі ще з порога. Мабуть, саме цей запах і привів до будиночка бездомного кота. Увечері, повертаючись зі ставка, вона побачила його на своєму ґанку.
— Ось і зустрілися дві самотності, — проспівала Ніна й винесла коту мисочку з супом. Кіт, не чекаючи на вмовляння, все з’їв, облизнувся й залишився жити у Ніни.
Навівши лад у будиночку, Ніна взялася за ділянку, перекопала невеликі грядки, посадила всього потроху: моркву, цибулю, петрушку. Очистила кущики смородини та малини, обрізавши старі сухі гілки.
Кіт Василь ходив за господинею по п’ятах: і в магазин, і до ставка, і спав поруч, впираючись носом їй у щоку. Життя налагоджувалося…
Одного вечора, повертаючись після купання, Ніна побачила неподалік від ділянки машину. Машина чорна, крута.
— Напевно, дуже дорога, — подумала Ніна. Коли вона проходила повз, з машини вийшов чоловік і запитав, чи можна десь поблизу набрати чистої води?
— Будь ласка, заходьте, — запросила Ніна, — у дворі є колодязь.
Виявилося, що чоловік рибалив на місцевому озері, повертався додому, аж раптом у нього лопнуло колесо. А запаски не було — він про це не подбав.
Ось він зателефонував своєму водієві й тепер чекає на нього з новим колесом. Ніна запросила чоловіка додому й запропонувала повечеряти. Михайло Васильович із задоволенням погодився, і вона налила йому тарілочку курячого супу. А той не міг відірватися від тарілки, попросив добавки.
— Ви завжди так смачно готуєте? Усе вмієте? — запитав Михайло Васильович, облизуючи ложку.
— У мене до вас пропозиція! Може, ви погодитеся готувати для мене? Я живу в місті, живу сам, буду вам платити. А за продуктами вас мій водій буде возити, і в місто теж він буде привозити. Хоча б двічі на тиждень. Я добре вам платитиму.
І Ніна не відмовилася. А що, готувати вона любить і готує завжди з душею. Що ж вона, одного чоловіка не нагодує, чи що?
І Ніна почала годувати Михайла Васильовича. У понеділок і п’ятницю водій Коля відвозив господаря на роботу, а потім забирав Ніну та Василя (без кота нікуди!) і вони їхали на великий ринок, де закуповували все необхідне.
А потім Ніна готувала, ні, не готувала — творила шедеври! Велика, але затишна кухня була заповнена всілякими кухонними комбайнами, блендерами та міксерами. На плиті у великій каструлі кипів борщ, у духовці запікалися великі шматки риби, у глибокій мисці під рушником піднімалося повітряне тісто, з якого потім випікалися такі ж повітряні булочки.
Не тільки по кухні, а й по всій квартирі розносилися запаморочливі аромати улюблених Ніною приправ, що супроводжували приготування кожної страви.
Василь увесь цей час, як правило, лежав тут же, у кухні, на маленькому диванчику й спав. Наприкінці «робочого дня» йому діставалися риб’ячі хвости або м’ясні обрізки.
Через два тижні, приїхавши до квартири Михайла Васильовича, Ніна побачила на кухонному столі великий букет із запискою: «Ніночка, тепер я люблю повертатися додому!»
Поруч лежав конверт із першою зарплатою. Ніна, ховаючи конверт у сумочку, подумала: тепер можна буде й житло собі пошукати восени, коли на дачі вже стане холодно.
Свіжі букети тепер з’являлися щоразу, коли Ніна приїжджала. А одного разу, у п’ятницю, господар повернувся раніше, і вони разом пили чай з ароматними булочками, а потім Михайло Васильович сам відвіз Ніночку з котом (як же без нього!) на дачу й запросив на вихідні на риболовлю. І вона погодилася.
І Василь поїхав з ними, вони годували його рибою, а самі весь час жартували й сміялися. Ну, як діти!
А восени Ніночка вийшла заміж за Михайла Васильовича. Виїжджаючи назавжди з маленького дачного будиночка, Ніна взяла з собою лише велику коробку зі спеціями та кота. Ну, а що ще потрібно для щастя?!
