Почалася історія банально: я, молоденька 19-річна дівчина, закохалася в красивого, спортивного хлопця. Він був старший за мене на 10 років, але для мене на той момент це не мало жодного значення.
Ми зустрічалися три роки, а потім вирішили жити разом, але оскільки і я, і він жили з батьками, то було прийнято рішення знімати квартиру. Мої батьки і старша сестра були проти нього, тато називав його донжуаном, але а я… а я була закохана.
Спочатку він сказав, що весілля у нас не буде, бо офіційна реєстрація для слабаків, а ось пронести справжнє кохання до старості без штампа може не кожен, але я мріяла про сукню та інше.
Все ж таки ми вирішили, що будемо нести свою любов до кінця без цього самого штампа. Так минуло ще три роки. Моя найкраща подружка зібралася заміж, мене, як подружку нареченої, викликали на три тижні раніше.
Під час підготовки до весілля я дізналася, що при надії. Я уявляла, як я скажу коханому, як він зрадіє. Приїхавши з весілля додому, я знайшла записку, що він поїхав до друга на день народження і буде через тиждень.
У лікарню я не пішла, вирішила, що підемо разом, але так вийшло, що мій милий від друга до мене не повернувся. Шукала його тижні два, після того, як додзвонилася, він сказав, щоб я забула його номер і його самого.
На мою “радісну звістку” відреагував коротко: “не мої проблеми”. Цього вечора я потрапила в лікарню. Виявилося, що ситуація дуже погана. З лікарні я вийшла тільки через місяць, повністю розбита.
Не хотілося жити, кілька разів намагалася звести рахунки х життям, врятували рідні, а потім у мене з’явилася ідея: все-таки побачити його. І побачила. Його і молоду вродливу дівчину з красивим рудим волоссям.
Після цього дня подруга зізналася, що вона давно знала, що він з іменин друга привіз цю рудоволосу дівку. Я пішла в себе. Так минуло ще 6 місяців. Одного разу я, купивши газету, побачила оголошення про знайомство.
У ньому хлопець просить відгукнутися дівчину, яка не хоче стосунків, а просто шукає друга по нещастю. Я зателефонувала. Так я познайомилася з хлопцем, якого теж схожим чином кинули.
Три місяці ми спілкувалися телефоном, а потім він запропонував зустрітися. Через два місяці після зустрічі ми розписалися. У нього свій будинок, де ми й почали жити після весілля.
Через рік в нас з’явилася, а я все уявляла, що це дитина колишнього – не могла його забути. Мій чоловік люблячий, добрий, але колишнього забути для мене виявилося неможливо. Через три роки з’явився син.
Усе йшло своєю чергою, діти росли здоровенькими й розумними. І ось одного дня, точніше, вечора після роботи, зайшовши в супермаркет електроніки за проектором, я побачила знайомі очі. Боже, це був ВІН!
Ми розговорилися, він розповів, що розлучений, руда з донькою поїхала додому, а він тут один. Запитував, як його дитина, хоче бачити. Коли я сказала, що немає дитини, він сказав, що не вірить.
Потім запропонував обмінятися номерами. Я була як у тумані, два місяці я жила на два будинки. У мене навіть були думки розповісти все чоловікові, запропонувати розлучення.
Колишній ніби мене загіпнотизував, я жила заради нього, як 10 років тому. Потім він пропав. Я думала, що збожеволію, а коли він повернувся, то сказав, щоб я показала йому його дитину.
Коли я почала говорити, що її немає, він сказав, що я ще пошкодую, що вбила його дитину. У страшний діагноз лікарів він не повірив. Через два дні на мене напали, сильно побили, я була в реанімації.
Тоді я вирішила розповісти чоловікові, але колишнього так і не знайшли. Вийшовши з лікарні, я зрозуміла, що рідніше за чоловіка в мене нікого немає. Через рік ми переїхали, від гріха подалі. Минуло вже два роки, а я досі як згадаю, так здригнуся.
